Тіні минулого

Нік сидів у своєму офісі, граючись запальничкою, коли Роберт, мокрий від дощу, зайшов і одразу зачинив за собою двері. Відчуття напруги в кімнаті залишалося таким же густим, як нічний туман, що накривав місто.

— Ну що, містере… Бруксе, так? — сказав Нік, кидаючи погляд на чоловіка, який кілька годин тому з’явився в дощовій темряві з проханням про допомогу. — Розкажіть тепер усе, що ви не змогли сказати минулої ночі.

Роберт сів навпроти, витираючи долоні об вологі штани. Його погляд ковзав по кімнаті, ніби він шукав приховану небезпеку.

— Це мій брат, — почав він, дістаючи з кишені фотографію. — Його знайшли мертвим минулого тижня. Поліція каже, що це було пограбування. Але я знаю, що це неправда.

Нік узяв фотографію. На ній був чоловік років тридцяти п’яти, усміхнений, із впевненим поглядом.

— Ваш брат, кажете? — Нік уважно роздивлявся фото. — Тож, чому ви не вірите поліції?

Роберт видихнув і нахилився вперед, упершись ліктями в коліна.

— Том… він був обережний. Завжди обережний. У нього був сейф у офісі, камери, навіть особистий охоронець. Поліція стверджує, що це було звичайне пограбування, але нічого з сейфа не взяли. Лише залишили його відкритим, як і двері офісу.

— Виглядає дивно, — погодився Нік. — Хтось просто зайшов, убив вашого брата і залишив усе, як є? Навіть грабіжники зазвичай крадуть щось для вигляду.

— Саме це я і намагаюся сказати! — Роберт різко підвів голову, його очі спалахнули ледь помітним блиском. — Це було вбивство. І вони навіть не намагаються це розслідувати.

— "Вони" — це поліція? — Нік підняв брову.

Роберт кивнув, знову стискаючи пальці.

— У цьому містечку всі куплені, ви ж це знаєте. Якщо ти досить багатий, ти можеш змусити їх мовчати.

— А хто, по-вашому, стоїть за всім цим? — запитав Нік, відкидаючись на спинку крісла.

— У Тома були вороги, — відповів Роберт, обводячи кімнату поглядом, ніби боявся, що хтось може його підслухати. — Він займався нерухомістю. Купував старі будівлі, ремонтував їх і продавав. Марк Беннетт… — Роберт зупинився, облизуючи пересохлі губи. — Він був головним конкурентом Тома. Вони ненавиділи один одного.

— Погрози?

— Були, — коротко відповів Роберт. — Іноді навіть публічні.

Нік задумливо потер підборіддя, глибоко занурюючись у думки.

— Що сталося тієї ночі? — зрештою запитав він.

— Том сказав, що має важливу зустріч. Я не знаю з ким. На ранок його знайшли мертвим у власному офісі.

Нік знову подивився на фотографію, яку тримав у руці.

— Добре, — сказав він нарешті. — Я візьмуся за цю справу. Але, якщо ви щось приховуєте, я дізнаюсь.

— Я нічого не приховую, — швидко відповів Роберт, але в його голосі прозвучало щось, що викликало у Ніка сумніви.

— Сподіваюсь, що так, — сказав Нік, підводячись. — Завтра принесіть мені все, що у вас є: документи, записи, контакти вашого брата. І тоді ми почнемо.

Роберт кивнув, але його руки залишалися напруженими, навіть коли він підвівся і рушив до дверей.

— Дякую, Ніку, — сказав він на порозі.

— Не дякуйте завчасно, — кинув Нік йому вслід, запалюючи цигарку.

Коли двері зачинилися, Нік залишився на самоті. Він поглянув на фотографію Тома, що лежала на столі, і випустив у повітря хмару диму.

— Ще одна загадка, — пробурмотів він собі під ніс. — Подивимось, куди це нас приведе.