РОЗДІЛ VII. Після бурі

Вітер на даху інституту стих так само раптово, як і розпочався, поступіившись місцем густій, сірій передсвітанковій імлі. Тяжкі хмари над Києвом почали розповзатися, пропускаючи перші бліді промені сонця, що фарбували обрій у холодні тони сепії та старого срібла.

На розбитому гудроні біля центральної мачти зв'язку лежав понівечений металевий ретранслятор. Корпус пристрою був прострелений навиліт кулею великого калібру — залізо не витримало фінального акорду, але свою роботу воно виконало бездоганно. Пакет Protocol_Zero вже розійшовся мільйонними тиражами по захищених серверах незалежних дослідницьких центрів, європейських екологічних комітетів та редакцій провідних світових медіа.

Олександр Мельник сидів на бетонному бортику, важко спираючись спиною на металеву ферму. Його погляд був прикутий до маленького екрана планшета. Там, у стрічці новин глобальних наукових платформ, одна за одною з'являлися екстрені заголовки: «Глобальний біотехнологічний скандал: фонд «БіоМЕД» підозрюють у створенні заборонених векторальних платформ», «Надзвичайне розслідування: український НДІ став центром міжнародної змови», «Академік Борис Громада та керівництво інвестиційного синдикату викликані на слухання до міжнародного трибуналу».

Система, яку вибудовували роками, руйнувалася швидше, ніж картковий будиночок під ударом урагану.

Марина стояла поруч, притулившись плечем до цегляної стіни витяжної шахти. Вона повільно перезарядила пістолет, клацнувши затвором, і сховала його у внутрішню кобуру. На її обличчі застигла сувора, але вже спокійна зосередженість людини, яка виконала найважчу роботу у своєму житті.

— Вони запізнилися, — тихо сказала вона, кивнувши на сходи, звідки хвилину тому намагалися прорватися найманці.

І дійсно, знизу, з боку внутрішнього двору інституту, вже лунали відгомонки зовсім інших сирен — червоно-сині проблискові маячки спецназу Служби безпеки України та оперативних груп державного бюро розслідувань розрізали ранкову темряву. Полювання на замовників розпочалося на офіційному рівні, і тепер сховатися за статус академіків чи комерційну таємницю не зміг би жоден із фігурантів схеми.

За кілька хвилин металеві двері на дах знову скрипнули, але цього разу обережно. У проході з'явилися люди в оливковій формі спецпідрозділу із зеленими пов'язками на рукавах — не найманці приватної компанії, а державна група захоплення, яка діяла за ордером генерального прокурора.

Старший групи, високий офіцер із розбитою бровами та холодним поглядом, обережно оглянув дах, побачив Олександра з планшетом і Марину, яка підняла руки у жесті повної здачі документів, демонструючи офіційне посвідчення оперативного співробітника контррозвідки.

— Старший науковий співробітник Мельник? — запитав офіцер, зупинившись за кілька кроків.

— Так, — Олександр повільно піднявся на ноги, відчуваючи дику втому в кожному м'язі, але разом із тим неймовірну, легку порожнечу в грудях.

— Операцію завершено. Академіка Громаду та керівництво філії «БіоМЕД-Україна» затримано в їхніх кабінетах під час спроби знищення документації. Вам необхідно проїхати з нами для дачі свідчень та передачі повних цифрових ключів дешифрування.

Олександр кивнув. Він ще раз глянув на екран планшета, де рядок статусу трансляції гордо світився зеленим написом: «Успішно завершено. Дані захищено».

Лабораторія інтриг більше не була його кліткою. Гра закінчилася, і наука знову належала тим, хто шукав у ній істину, а не прибуток.