РОЗДІЛ XII. Ехо системи

Темний тунель дренажної системи зустрічав їх вогкістю, запахом мастила та відлунням далеких кроків. Вони йшли зігнувшись, підсвічуючи дорогу ліхтариками на телефонах. Вода хлюпала під черевиками, але ніхто не зважав на холод чи втому.

Через п'ятнадцять хвилин швидкого ходу попереду замерехтів слабкий сірий просвіт — вихід до залізничної колії, де за планом Віктора мало чекати авто прикриття. Коли вони вилізли на поверхню, свіже повітря вдарило в обличчя. Надворі вже розпочався повноцінний робочий день, хоча в цій занедбаній промисловій зоні панувала абсолютна тиша.

Біля насипу стояку старий білий мінівен із протертими боками. За кермом сидів знайомий оператник із Національного антикорупційного бюро, який брав участь у перших етапах операції.

— Сідайте швидше, — крикнув він, відчинивши розсувні дверцята. — У районі заводу вже працюєгрупа захоплення. Вони думали взяти вас теплими, але запізнилися на кілька хвилин. Наша мобільна група перехоплення вже бере їх у кільце для перевірки документів.

Вони застрибнули до салону, і машина різко рушила з місця, ховаючись у лабіринтах промзони. Олександр відкинувся на сидіння, дивлячись у заднє вікно на дим із труб київських підприємств.

— Що тепер? — запитала Марина, витираючи з обличчя бруд. — Докази в Гаазі, серверні вузли заблоковані, але верхівка імперії все ще на свободі. Вейл утік до Сінгапуру, а інші фігуранти вже готують адвокатську оборону вартістю в мільйони доларів.

— Тепер починається найскладніше, — відповів слідчий, повертаючись до них із переднього сидіння. — Судова система. Не українська, а міжнародна. Прокурори вже готують ордери на арешт за статтями про злочини проти людності та незаконні медичні експерименти. Це означає, що люди на кшталт Вейла більше ніколи не зможуть спокійно спати в жодній цивілізованій країні світу. Їхнє життя перетвориться на постійну втечу від правосуддя.

Олександр дістав із кишені свій захищений планшет. На екран прийшло сповіщення від міжнародної платформи розслідувань: перша хвиля матеріалів набрала понад десять мільйонів переглядів за першу годину. Коментарі світових ЗМІ вибухали вимогами відставки посадовців, які покривали «БіоМЕД».

— Ми досягли головного, — тихо сказав Олександр, дивлячись на зацікавлені обличчя своїх супутників. — Ми розірвали коло мовчання. Тепер це не наша особиста війна. Це війна суспільства проти системи, яка вирішила, що людське життя — лише витратний матеріал для її прибутків.

Мікроавтобус виїхав на центральний проспект столиці, де у звичному ритмі жили тисячі людей. Місто шуміло, автомобілі рухалися у щільному потоці, і ніхто з перехожих на тротуарах не підозрював, що просто зараз, у цій сірій машині, їдуть люди, які щойно змінили хід історії сучасних біотехнологій.

Марина подивилася на Олександра, і вперше за останні кілька днів на її втомленому обличчі з'явилася легка, щира посмішка. Вона простягнула йому руку: — Ну що, Мельник, схоже, ми справді довели справу до кінця.

Олександр потиснув її руку, відчуваючи тепло і надійність людини, яка пройшла з ним крізь цей вогонь.

— Це лише початок, Марина, — відповів він, дивлячись на сонце, що нарешті пробилося крізь хмари й осяяло золотим світлом вулиці Києва. — Але тепер світ знає правду. А з правдою їм доведеться жити.