РОЗДІЛ VI. Шторм на висоті

Службовий ліфт технічного сектору не працював — диспетчерська панель світилася тривожним червоним написом «Аварійне блокування». Це означало лише одне: служба безпеки інституту під керівництвом людей академіка Громади повністю взяла під контроль внутрішню мережу будівлі. Вони зачиняли сектор за сектором, заганяючи втікачів у пастку, мов щурів у лабіринті.

— Лише сходові прольоти, — коротко кинула Марина, перевіряючи магазин пістолета. — Якщо нас зажмуть між поверхами — виходу не буде.

Вони вислизнули у вузький прохід чорних сходів, що везли прямо до даху головного корпусу. Холодний осінній вітер гуляв по бетонних східцях, просочуючись крізь щілини у старих віконних рамах. Десь угорі, на рівні сьомого поверху, глухо гуділи витяжні турбіни вентиляції, створюючи какофонію звуків, яка заглушала їхні кроки.

Олександр підіймався слідом за Мариною, відчуваючи, як у грудях палає вогонь від кожної вдохуваної дози крижаного повітря. Планшет із зашифрованими даними та флешка у кишені здавалися важкими, наче свинець. Кожна сходинка наближала їх до розв'язки, але разом із тим збільшувала ризик зіткнутися з авангардом «зачистників».

І вони зіткнулися.

На проміжному майданчику між шостим і сьомим поверхами важкі протипожежні двері раптом відчинилися з глухим металевим скреготом. У проході з'явилися дві постаті у темній тактичній формі без розпізнавальних знаків. У їхніх руках глухо й загрозливо поблискували автомати з короткими глушниками.

— Стояти! — пролунав короткий, ріжучий командуючий голос.

Марина миттєво зреагувала. Вона різко присіла, викинувши руку з пістолетом вперед, і зробила два постріли. Глушник видав лише глухі «пх-пх», але перший найманець, спіймавши кулю в плече, похитнувся і впав на бетон, випустивши зброю. Другий бієць миттєво вскинув автомат, відкриваючи вогонь на ураження — кулі з тріском вибили шматки штукатурки зі стіни біля самої голови Олександра.

— Нагору! Біжи! — крикнула Марина, відстрілюючись у простінок.

Олександр не роздумував ні секунди. Він рвонув угору сходами, перестрибуючи через дві сходинки за раз, і з розгону штовхнув важкі вихідні двері, що вели на дах інституту.

Дах зустрів їх шаленим, пронизливим вітром і холодними бризками дощу, що сіявся з важких, свинцевих хмар. Навколо височіли коробки кондиціонерів, антени зв'язку та величезні циліндри витяжних шахт. Під ногами хлюпала вода, що збиралася в калюжі на старій гудроновій ізоляції.

Мельник вибіг до центральної мачти зв'язку, де під високими металевими фермами знаходився технічний вузол. Руки тремтіли від адреналину й холодного вітру, але він дістав автономний супутниковий ретранслятор і планшет.

— Маріко! — закричав він крізь гудіння вітру, побачивши, як жінка вискочила на дах, зачинивши за собою металеві двері на засув і підперши їх важкою металевою трубою. — Скільки у нас часу?

— Секунди! — крикнула вона, підбігаючи до нього і тримаючи нагородний пістолет на прицілі дверей. — Вони виб'ють цей засув за хвилину! Підключай протокол!

Олександр з’єднав ретранслятор із планшетом, встромив флешку в роз’єм і вбив комбінацію аварійного запуску. На маленькому екрані замигав рядок статусів: «Синхронизація з глобальною мережею... Передача пакету даних... 23%... 45%...».

У цей же момент залізні двері підсобки з гучним тріском здригнулися від першого ж удару тарана з іншого боку. Метал прогнувся всередину, з петлів посипалася іржа та тріски фарби.

— Швидше, Сашо! — в голосі Марини прозвучав відчай.

«78%... 91%...»

Двері знову здригнулися. Металевий засув тріснув, утворивши широку щілину, в якій блиснув холодний метал автомата.

«100%. Передачу завершено успішно. Пакет опубліковано на міжнародних наукових серверах відкрита трибуна.»

У той самий мікросекундний момент двері остаточно вилетіли з петель. Але було вже пізно.

На екрані планшета висвітилося сповіщення про мільйони завантажень і дзеркальне копіювання файлів на тисячах незалежних серверів по всьому світу — від Токіо до Женеви. Глобальний скандал став реальною невідворотністю, розірвавши тенета змови в одну мить.