Глава 11.2

"Месник" прискорювався. Вітрила натягнулися повністю, вітер дув з півдня, ідеальний для переслідування. Корабель нахилився трохи, ніс різав хвилі, бризки долітали до середини палуби. Швидкість наростала — вісім вузлів, дев'ять, десять. Найшвидший корабель у Карибах, як казав Родріго.

Дві години переслідування. Сонце піднімалося вище, спека наростала. Це було британське судно, називалось "Queen Anne", Аделіта розгледіла назву на кормі, коли підійшли ближче — намагалося втекти, але марно. "Месник" швидший, маневреніший. Відстань скорочувалася — п'ятсот ярдів, чотириста, триста.

Коли лишилось двісті ярдів, Родріго підняв прапор — чорне полотнище з білим черепом. Піратський символ, обіцянка насилля. На "Queen Anne" була метушня — команда бігла до гармат, капітан кричав накази.

Постріл. Гармата на "Queen Anne" гримнула, дим виринув з борту. Ядро пролетіло над "Месником", плюхнулося в воду за кормою. Промах, але сигнал: не здамося без бою.

Родріго засміявся — короткий, різкий звук.

— Як хочете. — Повернувся до Карлоса. — Вогонь!

Гармати "Месника" відповіли оглушливим громом, палуба здригнулася під ногами, дим вдарив у ніздрі — їдкий, пекучий. Перший залп — по вітрилах. Ядра прорвали тканину, дірки з'явилися в грот-вітрилі "Santa María". Корабель сповільнився.

Другий залп — по корпусу, вище ватерлінії. Попередження: здавайтесь, або наступний буде нижче, потопимо. "Santa María" відповіла знову, їхні гарматники явно були гірші — повільніші, менш точні. Але одне ядро влучило.

Удар прийшов у бік "Месника", дерево тріснуло, осколки вибухнули всередину. Двоє матросів впали — один закричав від болю, тримаючись за руку, інший мовчав, лежав нерухомо. По дошках палуби розтеклась темна кров.

Поки на кораблі всі були зайняті справами, Аделіта побігла, не думаючи. Ноги самі рухалися, м'язи пам'ятали — поранений, треба допомогти, зараз, негайно. Присіла біля першого — молодий метис, не більше двадцяти, очі широкі від страху та болю. Великий осколок застряг у стегні, кров пульсувала з рани в ритмі серця. Без допомоги у нього хвилини до смерті від крововтрати.

— Що ти робиш?!

Естела нависла над нею, її обличчя було спотворене люттю.

— Допомагаю!

Аделіта не дивилась на неї більше. Притисла руками рану, кров тепла, липка на пальцях викликала не страх чи відразу, а тільки тривогу, що вона не встигне. 

— Доджо! — крикнула. — Треба мотузку та ром! Зараз!

Естела схопила її за плече, потягла назад. Аделіта відштовхнула її ліктем — сильно, в груди. Бій іще триває, гармати гримлять, немає часу на сварки.

— Естело!! — проревів боцман, і, кинувши на Аделіту спопеляючий погляд, вона побігла до нього. 

Доджо приніс мотузку та пляшку, кинув біля неї. Аделіта схопила мотузку, обмотала стегно вище рани, роблячи імпровізований джгут, щоб зупинити кровотечу. Затягнула так сильно, що поранений закричав, але вона не зупинилась. Життя важливіше болю.

— Як тебе звати? — спитала вона, поки працювала.

— Діего. — Голос тремтів. — Діего Рамірес.

— Діего, ти не помреш. Обіцяю. Але зараз боліти буде.

Ром на рану. Він кричав, тіло вигнулось, але вона втримала.

— Дихай. Повільно. Раз. Два. Три.

Джгут зупинив кровотечу. Осколок застряг глибоко, але не зачепив кістку — можна витягнути пізніше, коли буде час. Зараз головне — не дати йому стекти кров'ю.

Другий постраждалий — старший, років тридцяти п'яти, африканець з сивим волоссям. Лежав нерухомо, відкриті очі дивились в небо. Аделіта торкнулась його шиї — пульсу вже не було. Осколок у серці, смерть була миттєвою. 

Їй залишилось тільки закрити йому очі. Руки в крові до ліктів, фартух просочений. Гармати мовчали,"Месник" підійшов впритул до "Santa María", абордажні гаки летіли один за одним, зачіплюючись за релінг.

— Абордаж! — заревів Родріго.

Він стрибнув першим — з релінгу "Месника" на палубу "Santa María", три фути вниз. Приземлився в присіді, шабля в руці, пістолет в іншій. Команда кинулась за ним.