Глава 3.2

Третій і четвертий дні зливались в одне. Тіло адаптувалось до голоду — шлунок перестав боліти, просто стиснувся до нічого. Спрага гірша, але кок, якого звали Макумба приносив воду двічі на день тепер, ховався від інших матросів, робив це швидко, безшумно. Старий чоловік рухався, як тінь, в пригоді йому стали навички, здобуті за роки виживання.

Аделіта продовжувала згадувати. Систематично, методично, наче виконувала завдання. Даміан, Хуан. Марія, Фернандо, життя до кораблетрощі. Кожен спогад — цеглина, що будувала стіну проти божевілля.

Даміан навчав її битися. "Ти маєш бути сильною, Аделіта. Війна не розбирає статі. Якщо іспанець схопить тебе, він не пожаліє, бо ти жінка, уб'є або й гірше." Показував прийоми — як бити в пах, в горло, в очі. Як ламати пальці, ребра, шию, як використовувати слабкість ворога проти нього. "Чоловіки думають, що сильніші. Використовуй це. Дозволь йому думати, що виграв. Потім вдар, коли не чекатиме."

Хуан питав одного разу: "Мамо, чому тебе називають Скорпіоном?"

"Бо скорпіони невеликі, але смертоносні. Вони чекають. І вдарять, коли прийде час."

Четвертий день приніс нову інформацію. Увечері, коли сонце сідало (вона знала це за зміною світла, що падало крізь щілини), над головою почалась розмова. Беласкес і хтось інший — новий боцман, мабуть, після того як Санчез загинув під час бунту.

— ...є один плантатор, — голос Беласкеса грубий, просочений сіллю і ромом. — Дон Алехандро Корвера. Багатий виродок. Любить молодих іспаночок, покажу йому цю відьму — заплатить мінімум двісті песо.

— А якщо не купить? 

— Купить. — Беласкес реготав. — Бачив, як дивився на білих жінок минулого разу. У нього вже є десять рабинь-метисок на плантації, але іспанку ще не мав. Буде тримати в будинку, для особистих потреб, або продасть у бордель для багатих клієнтів. Або й те, й те, в будь-якому разі знайде, куди приткнути! А як ні — піде на аукціон!

Обидва чоловіки зареготали.

— Коли прибудемо?

— Чотири дні. Може п'ять, якщо вітер не посилиться.

Кроки віддалились. Розмова закінчилась.

Аделіта сиділа в темряві, кулаки стисла так, що нігті впивались у долоні. Дон Алехандро Корвера. Плантація в горах або бордель.

Якщо він купить її, вона опиниться за сотні миль від узбережжя і від Хуана. Від будь-якого шансу знайти сина.

Має бути план. Розумніший за попередній, без юнаків з м'яким серцем і сподівань на милосердя.

П'ятий день. Аделіта рахувала вдихи знову. Тисяча. Дві тисячі. Втратила рахунок після трьох. Тіло боліло скрізь — зап'ястя, ребра, спина від сидіння в одній позі. Шкіра на обличчі натягнулась на кістках — п'ять днів майже без їжі зробили своє.

Але розум залишався гострим. Голод прибирав зайве, лишав лише суть.

Макумба прийшов увечері з їжею. Сів поруч, подивився на Аделіту довго.

— Тримайся, дочко, — сказав він пошепки. — Порт близько. Там, можливо, знайдеш свій шанс.

— Який шанс? — Голос її був хрипким, вимученим. — Мене продадуть, як худобу. Якийсь плантатор купить. Або звідник для борделю.

— Поряд з Тортугою, там де ринок — велике місто. — Макумба подав їй воду. — Хаос, натовпи, сотні людей. Іспанці, пірати, корсари, торговці. На ринку завжди можливості для тих, хто вміє чекати правильного моменту.

Аделіта пила, думала. Ринок, натовп, хаос — можливо і справді їй вдасться втекти.

Але треба бути готовою, мати план. Не імпровізацію, як з Педро. 

Він пішов. Аделіта закрила очі, відкинула голову на стіну. Шрам на зап'ясті, де кайдани стерли шкіру до плоті, пульсував із кожним ударом серця. Аделіта притиснула долоню до рани — тепло, злегка вологе, але без гною. Загоїться, все загоюється, якщо дати час, навіть те, що здається незагойним.

Трюм жив власним ритмом. Вранці — кроки на палубі, голоси команди, скрип такелажу. Опівдні — Макумба з їжею. Ввечері — тиша, перервана лише стогонами хворих та плачем африканської жінки, чия дитина щоночі кашляла так, що здавалося — легені розірве. Аделіта рахувала ці звуки, як колись рахувала постріли під час засідок у горах. Спосіб залишатися в теперішньому, не провалитися в спогади про Хуана, про те, як він спав, обхопивши її руку, як дихав їй у шию, теплий і живий.

Живий. Він має бути живим!