Розділ 3

В певному розумінні, все наше життя ділиться на етапи.

Вважалось, що як тільки я вийду заміж за Орсіно, я перестану належати собі та стану повноправною власністю мого чоловіка.

- І твої дитячі вибрики, як оце вчора. Залиш їх у минулому, Джуліє. Сьогодні ти станеш заміжньою жінкою, і така безвідповідальна поведінка лише зганьбить тебе в очах не тільки рівних тобі, а й простолюдинів. Чи ти хочеш, щоб з тебе насміхались твої ж таки слуги?!- і хоч Адріана де Міла стояла позаду мене, я спиною відчувала її погляд, уявляла як звузились її негарні очі, і молилась про те, щоб ця хвилинка повчань не затягнулась на цілу вічність.

- Ні, донно Адріано. Я вже повністю опанувала себе, і обіцяю, що цього більше не повториться.

Я знала як відповідати, як рухатись, як стояти на місці, поки служниці старанно зашнуровували корсет, випрямляли поділ моєї сукні, але єдине, чого я таки не знала, то це, як приборкати той страх усередині, що хвилями накочував і залишав по собі неприємний осад. Від нього в мене скручувався живіт у тугий вузлик і потіли долоні.

Нарешті мене підвели до дзеркала, і я вперше побачила своє відображення, відколи дюжина служниць під пильним наглядом моєї свекрухи взялись чаклувати над моєю зовнішністю. Мені вмить розхотілось горювати, тому що такою гарною я, мабуть, ще ніколи не була. Червоне плаття із завищеною талією, глибоким трикутним вирізом і довгими, до зап’ястка рукавами чудово підкреслювало всі переваги моєї фігури, а ще дуже вдало контрастувало із білосніжною шкірою. На шиї виблискувало дорогоцінними каменями вишукане кольє – подарунок кардинала Борджіа, від якого, як сказала Адріана, не ввічливо було відмовлятись. Обличчя було нафарбоване так, що я себе спочатку взагалі не впізнала. Очі стали набагато виразніші, губи більші й якісь наче… спокусливі. Оскільки моя шкіра була дуже світлою й не мала яскраво виражених недоліків, то я ніколи не зловживала білилами і пудрою, але цього разу служниця примудрилась зробити все з точністю до навпаки, проте справи це не зіпсувало, і загалом я залишилась задоволеною. Акуратні кучері спускались з обох боків, затуляючи частину обличчя, а на потилиці заплетена коса була обвита довкруж голови, нагадуючи корону, тим паче що звідусюди випинались коштовні прикраси й шпильки.

Я справді була схожою на наречену вельможі, дівчину, якій поталанило прибрати до рук ласий шматок м'яса з величенькими статками, відомим ім’ям і грандіозними перспективами в майбутньому. Будь-яка інша на моєму місці зараз би не знала, куди себе подіти від радості, а мені просто хотілось вирватися з рук численних служниць, вибігти геть з душної, стільки ж людей разом товклись в ній, спальні, знайти якусь кімнату, що стоїть пусткою, а таких у величезному палаці знайдеться з добрий десяток, забитись в найдальший кут і вдосталь наплакатись, проливаючи гіркі сльози через нещадність долі, жахливу несправедливість, що я її удостоїлася. Чому моїм чоловіком не може бути молодий красень зі світлим у кучерях волоссям, живими очима і запальною вдачею, про якого я стільки мріяла в дитинстві. Не знати звідки, але я завжди була впевнена, що вийду заміж саме за такого хлопця, бадьорого й життєрадісного.

Однак настав час похоронити всі свої мрії глибоко в серці, на найнижчому ярусі, там, де вони не зможуть ранити, адже так боляче було усвідомлювати, що моїм чоловіком стане похмурий, небагатослівний, із видимим дефектом зору Орсіно Орсіні, якого я б за інших обставин навіть не помітила в юрбі.

***

Поглянути на моє вінчання з нащадком роду Орсіні зібралось чимало люду. Зокрема це були представники всіх знатних сімей Риму, але, крім того, була ще й група простих жителів, що їх сюди привела звичайна цікавість. Кожен з них міг заявити, що він – ревний християнин, і що в релігії немає поділу на стани, бо ж і найбіднішому Господь дарує найщедрішу ласку, любов і прощення.

Я гадала, що б на це сказав кардинал Борджіа, який розбудував свою кар’єру на релігійному ґрунті виключно завдяки оцій класовій нерівності, бо ж усім відомо, з чиєї доброї волі Родріго здобув кардинальську шапку і практично не обмежені можливості для подальших маніпуляцій. Адже удача від самого початку була на стороні молодого гульвіси, і як тільки його дядько посів престол святого Петра, для Родріго Борджіа настали по-справжньому епохальні часи. Поглинута цими думками, я не зводила очей з фігури у священичому вбранні, дужої й як ніколи величної.

‘’In nomine Patris, et Filii, et Spiritus Sancti.’’ Його звучний, глибокий голос полонив мене, надто ж відлунюючись від непривітних кам’яних стін і склепінь храму. Не існувало більш нічого, лише голос, розчленований на безліч дрібних відголосків, і все в милі від капели живилось енергією Борджіа.

Можливо, це церковна атмосфера так на мене подіяла, або ж я просто зрозуміла, що відступати нема куди, але наприкінці обряду я майже з ніжністю дивилась на свого законного чоловіка, і розуміла, що цієї ночі дозволю йому все, чого він захоче. Бо такий мій обов’язок, і, як сказала би Адріана, мені потрібно з гідністю його виконати. Іншого вибору в мене однаково немає, окрім як покоритись і перетерпіти дискомфорт, хай тільки б він був недовгим! Я вкотре поглянула на Орсіно, намагаючись здогадатись, про що той думає, але обличчя юнака не виражало жодних емоцій, ніби витесане з каменю, лише очі невпинно бігали туди-сюди і губи час від часу шепотіли слова молитов. Я знову перевела погляд на кардинала і раптом зрозуміла дещо дивне: у цього зрілого чоловіка в стократ більше життєвої енергії, ніж у вісімнадцятирічного хлопчини, що стоїть поруч зі мною. Орсіно видавався мені млявим, нецікавим і непривітним, і все-таки мені доведеться жити з ним рука об руку довгі роки, і краще нам знайти, як порозумітись, щоб спільне життя не було занадто нестерпним.