Сватання

На кухні у Князів було на диво затишно. Пахло свіжозмеленою кавою, бергамотом і дорогим домашнім теплом — зовсім не схоже на той крижаний пафос, який зазвичай напускав на себе Артур у ліцеї.

Олена Сергіївна крутилася біля плити, виставляючи на стіл вазочки з випічкою, поки ми з Алісою розбирали чашки. Мама Артура випромінювала таку шалену турботу, наче я була її давньою улюбленою племінницею, а не дівчиною, яка в першому класі ледь не розбила її синові носа пеналом із «Трансформерами».

— Ой, Іюсик, — раптом згадала Олена Сергіївна, сідаючи навпроти й підпираючи підборіддя долонями. В її очах заграли знайомі цікаві іскорки. — Це що ж виходить, у вас же цього року випускний клас? Одинадцятий! Боже, як час летить... Дівчатка вже, мабуть, сукні на повну обирають, га? Розкажи нам, дитино, які зараз тренди?

Я стримано всміхнулася, обхопивши гарячу чашку пальцями:

— Та ні, насправді я ще навіть не починала шукати. Часу ще купа. До того ж ви знаєте наші ліцейні правила — на останній дзвоник у нас суворий дрес-код: традиційний вальс у темно-синіх форменних сукнях до підлоги. Усі дівчата однакові, в однакових маленьких тіарах, щоб ніхто не виділявся і нікому не було образливо. З нас уже навіть мірки зняли для пошиття в ательє.

— А хлопці? — мимохідь уточнила Олена Сергіївна, ніби між іншим.

— Та щось казали, костюми-трійки під колір наших суконь, стандартно, — легко відмахнулася я, не надаючи цьому жодного значення.

— Ну це ж тільки на останній дзвоник, — хитро примружилася мама Артура, подаючись уперед. — А як щодо основного балу? Того, що на самому випускному вечорі в ресторані? Там же буде головний повільний вальс!

— Ой, там ще взагалі нічого не починалося, — знизала я плечима. — Тільки другий тиждень навчання завершився. Вони навіть хореографа ще не затвердили, зарано про це думати.

— Як це так? — Олена Сергіївна обурено хитнула головою. — Ні-ні-ні, так не піде! Час пролетить — оком не змигнете. Партнерів треба обирати вже зараз, заздалегідь, щоб зігратися... тобто станцюватися! — вона витримала паузу, кинула промовистий погляд у бік вітальні й з надією запитала: — А може... може, ти до нашого Артура придивишся? Він же в нас високий, поставу має...

Аліса поруч ледь чутно хихикнула в кулак.

Я відчула, як губи самі собою розтягуються в іронічній посмішці.

— Ну, знаєте, Олено Сергіївно... скоріш за все, хореограф поставить мене танцювати з Лукою. Ми з ним за зростом ідеально підходимо, та й брат мій

Обличчя Олени Сергіївни помітно витягнулося, плечі злегка опустилися від щирого, майже дитячого розчарування:

— От блін... Як шкода. А я так сподівалася, що ви з Артурчиком станете в пару...

Вона сумно зітхнула, але тут же знову підвела очі, вивчаючи мою реакцію:

— А ти сама, Ій? Не хотіла б із Артуром? Там же, мабуть, половина дівчат у чергу вишикувалася, щоб із ним танцювати?

— Та охочих вистачає, це правда, — хмикнула я, роблячи неспішний ковток чаю. — А от я, якщо чесно... особливим бажанням якось не горю. Зіпсувати собі власний випускний я завжди встигну, для цього є простіші способи, ніж танцювати вальс із вашим сином.

Олена Сергіївна спочатку здивовано кліпнула, а потім дзвінко й голосно розсміялася разом з Алісою, плеснувши долонями. За стіною у вітальні почулося підозріле глухе гупання — схоже, Артур усе-таки не втримався і крутився десь зовсім поруч із кухнею