Вона в моєму домі

Неділя минала під знаком абсолютного, нищівного фіаско.

Я тупо лежав на спині, закинувши руки за голову, і витріщався в білу стелю своєї кімнати. На телефоні поруч висів знімок дошки з моїм «геніальним» планом, який зараз викликав лише одне бажання — розбити екран об стіну.

Повний нуль. Тиждень коту під хвіст.

Моя тактика ігнорувати її шпильки обернулася проти мене ж. Замість того, щоб біситися й шукати моєї уваги, ця руда фурія просто… викреслила мене з простору. Зникли наші перепалки біля шафок, зникли її вбивчі саркастичні погляди. Тепер максимум, на що я міг розраховувати під час зустрічі в коридорі, — це сухий, байдужий кивок головою, ніби я не Князь, а якась випадкова фікус-пальма в холі ліцею. Навіть учора, зустріч у спортзалі не принесла плодів, вона просто відгнала мене як нав'язливу муху.

«І що мені робити наступного тижня? — роздратовано подумав я, заплющуючи очі. — На коліна перед нею впасти чи що?»

Різкий, вимогливий дзвінок у вхідні двері висмикнув мене з роздумів.

Я важко зітхнув, звівся на ліктях і глянув на годинник.

— Гліб, присягаюся, якщо ти приперся зі своєю тупою піцою, я спущу тебе зі сходів, — буркнув я собі під ніс, натягуючи чорну футболку.

Поплентався в коридор, босоніж шльопаючи по паркету, клацнув замком і навстіж смикнув масивні двері:

— Чого тобі знов...

Слова застрягли в горлі.

На порозі стояв зовсім не Гліб.

Там стояла Ія. І виглядала вона так, ніби якимось дивом випала сюди з іншої епохи або щонайменше з закритого пансіону для шляхетних дівчат.

Замість звичних об'ємних кофт, шкірянок чи зухвалих джинсів на ній була довга, майже до кісточок, цупка спідниця в темну класичну клітинку. З-під розстебнутого бежевого пальта вільного крою вибивалася витончена блуза з невагомої світлої тканини — з високим комірцем і об'ємними, пишними рукавами, манжети яких охоплювали її тонкі зап'ястя. А її густе, неслухняне мідно-руде волосся цього разу не летіло на всі боки, а було акуратно, навіть трохи суворо закручене на потилиці в гладкий високий пучок, відкриваючи гострі лінії вилиць, довгу шию й ті самі родимки біля вуха.

Я завис, ковзаючи поглядом зверху вниз.

Ого... Це Лія що, вирішила стати копією своєї мами? Чого це вона взагалі так вирядилася в неділю вранці? Куди вона в такому вигляді намилилася — на благодійний раут чи в церкву?

Поки я переварював її дивний, до біса елегантний вигляд, погляд упав униз. Поруч із нею, вчепившись мертвою хваткою в тканину того самого світлого пальта й шморгаючи носом, стояла Аліса. Очі малої були на мокрому місці, червоні щоки блищали від розмазаних сліз, а плечі зрадницьки дрижали.

Уся моя зарозумілість умить випарувалася, поступившись глухому шоку. Моя запекла шкільна ворогиня стояла на порозі моєї квартири при повному параді й тримала за руку мою молодшу заплакану сестру.

— Ну все, мала. Я тебе довела, тепер я пішла, — спокійно й незвично м'яко сказала Ія, навіть не повернувши голови в мій бік, і ледь помітно торкнулася пальцями плеча Аліси.

— Стій! Ні! — перелякано схлипнула мала, ще сильніше стискаючи її лікоть. — Ти ж... ти ж обіцяла навчити мене фарбуватися!

Ія ледь помітно зітхнула, опустивши на неї погляд:

— Алісо, ти хочеш просто зараз?

— Так! — крізь черговий схлип випалила сестра.

У мене в голові остаточно замкнуло всі контакти.

— Так, стоп. Що тут узагалі відбувається?! — мій голос пролунав куди різкіше, ніж я планував. Я перевів розгублений, але важкий погляд на сестру: — Алісо, ти чого ревеш? Хто тебе образив?

Сестра лише втягнула голову в плечі, глибше зарившись носом у рукав Іїного пальта, і не промовила ні слова.

Тоді я зробив крок уперед, нависаючи над порогом і впираючись поглядом просто в незворушні зелено-блакитні очі:

— Чому вона заплакана? Звідки ти взагалі з нею взялася?

Ія навіть бровою не повела на мій командний тон. Вона дивилася на мене з тією самою крижаною витримкою, але в глибині її різнокольорових зіниць промайнула ледь вловима насмішка над моєю повною розгубленістю.

— Якщо захоче — сама тобі розкаже, — сухо відрізала вона, поправляючи пишний рукав блузи. — А зараз впусти її у дім, Князьок. Вона замерзла.

Двері до кімнати сестри залишилися навстіж відчиненими. Я стояв у коридорі, спершись плечем на одвірок, і все ще намагався скласти докупи цей парадоксальний пазл.

Ія вже зняла пальто, акуратно повісивши його на спинку стільця. Залишившись у своїй довгій картатій спідниці та світлій блузі з об'ємними пишними рукавами, вона сиділа на килимі перед великим дзеркалом Аліси, перебираючи баночки й пензлики з косметички, яку дістала зі своєї сумки. Сестра сиділа поруч, затамувавши подих і віддано заглядаючи їй у вічі.

— Так, я все ще чекаю на пояснення, — не витримав я, заходячи всередину й схрещуючи руки на грудях. — Що сталося?

Аліса зітхнула, крутячи в руках спонжик, і тихо пробелькотіла: — Мене в компанії.. ну, в дворі біля майданчика один придурок образив. Однокласник. А Ія проходила повз і захистила мене.

У мене всередині миттєво піднялася темна хвиля злості. — Хто саме? Прізвище? — мій голос прозвучав глухо й небезпечно. — Я йому зараз швидко поясню, як треба з дівчатами розмовляти.

— Артуре, заспокійся, нічого не треба робити! — пирхнула сестра. — Ія його вже так припечатала, що він ледь не в сльозах утечею рятувався!

Я недовірливо примружився й перевів важкий погляд на сестру: — Алісо, я серйозно. Хто це був?

— Князь, ти мені не довіряєш, чи що? — спокійно перебила мене Ія. Вона навіть не повернула голови, лише акуратно набирала пухнастим пензликом світлий відтінок тіней. — Сказано ж: питання закрите. До нього дохідливо дійшло. Повір, фізична розправа від старшого брата — надто велика честь для того дрібного виродка.

Я стиснув щелепи, але проковтнув. — Добре. А як саме він тебе образив?