Перший танець

— Що, Князьок? — протягнула я з найсолодшою усмішкою, на яку тільки була здатна. — Знову не вгадала?

Його пальці на моїй талії не просто тримали — вони втискалися крізь тонку тканину, наче він намагався випалити там клеймо. Від нього війнуло знайомою сумішшю цитрусового одеколону, льоду й відвертої, концентрованої люті.

Ура! Ще одна перемога. Знову вивела цього бовдура з себе.

Я закинула голову, щоб дивитися йому прямо в обличчя, і мій внутрішній сарказм на частку секунди дав збій.

Чорт забирай.

Темне волосся Князька, завжди трохи кучеряве й неслухняне, зараз було недбало вкладене назад у якусь напівдику гриву, що відкривала гострі, литі вилиці й ту саму фірмову горбинку на носі. У приглушеному світлі ліхтарів біля басейну він виглядав як вилитий із темного золота — різкий, породистий і до сказу впевнений у собі. Але добив мене не погляд. Добив мене його шмот.

Артур стояв у вільних, широких темних джинсах, які сиділи низько на стегнах, і простій чорній футболці. Тільки от футболка була настільки в обтяжку, що під тонким трикотажем безсоромно промальовувався кожен кубик пресу, широкі груди й чіткі лінії косих м'язів живота — рельєф, який зазвичай бачиш у професійних бійців після сушки, а не в пацанів зі школи.

Ого. Це з яких пір шістнадцятирічні хлопці взагалі мають право так виглядати? — промайнула зрадницька думка, яку я миттєво затоптала вглиб свідомості. Не дочекається.

— Ти знущаєшся, Лі? — просичав він, нахиляючись ще нижче. Його очі горіли справжнім полум'ям. — Женька? Серйозно? У тебе взагалі клепки в голові залишилися після літа, чи ти їх у своїй Азії розгубила?

— А що не так із Женькою? — я навіть оком не зморгнула, нахабно впершись долонею йому в тверде плече — суто для того, щоб виставити хоч якусь дистанцію між нашими тілами. Плече під моїми пальцями відчувалося як бетонна плита. — Чудовий хлопець. Високий, вихований, на ноги в танці не наступає. На відміну від деяких кривоносих хамів.

— Я тобі зараз цей «чудовий» статус на лобі виб'ю, — процідив Князьок, і його хватка на моїй талії стала майже кам'яною.

Якраз у цей момент біт колонок остаточно стих. Ді-джей крутанув платівку, і простір над басейном затопила повільна, густа й тягуча мелодія R&B. Світло пригасло, перетворюючи подвір'я на суцільні тіні.

Повільняк. Той самий, про який шепотілися на кожному кутку.

Я демонстративно озирнулася через його плече, вдаючи, що виглядаю когось у натовпі.

— О, яка вчасна музика, — протягнула я, намагаючись відштовхнутися від його грудей. — Ну все, Князь, пусти. Піду Женю пошукаю. Треба ж комусь скрасити цей вечір.

У ту ж секунду Артур здурів остаточно. Здавалося, повітря навколо нього нагрілося градусів на десять. Жовна на його щелепі здулися так, ніби він збирався перекусити залізний дріт.

Що, не сподобалось те, що він не в пріоритеті?

— З якого перепугу ти підеш шукати якогось Женю?! — випалив він настільки різко й владно, що пара поруч мимоволі сахнулася вбік.

— З логічного, Князь, — я насмішкувато смикнула бровою, дивлячись прямо в його зіниці. — Дивись: я — з Женею, ти — з Каміллою. Вона якраз пів вечора заради цього повільняка сукню на собі натягувала. Ми просто ідеально виглядатимемо по різних кутках басейну. Гармонія.

Артур раптом замовк. Його грудна клітка важко піднялася й опустилася. Потім на його губах проступив той самий хижий, небезпечний оскал, від якого в мене по спині пробігся дрібний холодок.

— Забудь, — хрипко відрізав він.

Перш ніж я встигла бодай вдихнути для чергової шпильки, його друга рука лягла мені на лопатки, одним рухом зминаючи залишки моєї дистанції. Артур практично втиснув мене в себе, не лишаючи між нами навіть міліметра повітря, а мою руку на своєму плечі перехопив, переплітаючи свої довгі пальці з моїми.

Ну і бридкість. Фє.

— Камілла хай шукає собі іншого дурня, — видихнув він мені прямо в губи, роблячи перший плавний крок під низькі баси. — А ти танцюєш зі мною, Лі. І спробуй тільки писнути хоч слово про Женю — я його прямо зараз у цей басейн викину. Разом із твоїми кросівками.

— Спробуй тільки наступити мені на ногу, Князь, — прошепотіла я крізь зуби, відчуваючи, як зрадницьки швидко калатає власне серце об його залізні груди. — І я тобі влаштую такий медляк, що тебе звідси на ношах винесуть.

— Ловлю на слові, хаскі, — насмішкувато видихнув він і повів мене в танець.

Не минуло й тридцяти секунд нашого так званого «танцю», як підошва його важкого кросівка з глухим стукотом приземлилася прямісінько на мій білий кед.

— Ауч! — я засичала, смикнувши ногою. — Князьочок, ти ведмідь клишоногий! Я ж просила! Краще б я з Женею танцювала, він принаймні знає, де в нього права нога, а де ліва!

— Заткнися зі своїм Женею, — прогарчав Артур.

Перш ніж я встигла відштовхнути його, його руки змістилися на мої ребра. Він без жодних зусиль, ніби я важила як пушинка, підняв мене в повітря на кілька сантиметрів і... опустив униз. Тільки мої ноги опустилися не на плитку, а прямо на його модні кросівки.

Я завмерла, вчепившись у його напружені плечі, щоб не втратити рівновагу, і очманіло вирячилася на нього знизу вгору.

— Так менше шансів, що ти нитимеш, — видав він із кам'яним, абсолютно серйозним обличчям і зробив плавний крок уперед, рухаючи мене разом із собою.

Секунду я просто перетравлювала цей маневр, а потім мене накрило. Я не стрималася й голосно, дзвінко пирхнула від сміху просто йому в ключицю.

— Ти серйозно, Князь? — я підвела голову, давлячись сміхом і спостерігаючи, як його вилиці ледь помітно темніють. — Ти що, на пару з Каміллою передивився тупих американських серіалів для підлітків? Це звідти цей геніальний підкат? Мені зараз треба розчулитися і пустити сльозу?

— Лі, стули пельку, — крізь зуби процідив він, хоча куточок його рота зрадницьки смикнувся. — Я намагаюся врятувати твоє взуття.