Вгадай хто?

Прохолодне вечірнє повітря після задушливого будинку відчувалося як ляпас, але внутрішній градус це ні краплі не збило.

Я вийшов на ґанок, сперся плечем на масивну колону біля перил і засунув руки в кишені темних штанів. Звідси, з легкої висоти, відкривався ідеальний огляд на весь двір біля басейну. А точніше — на одну конкретну руду точку, навколо якої, наче за розкладом, змінювалися пасажири.

У мене всередині все методично закипало.

Спочатку до неї підкотив Костик із фізмату — очкарик, який був на пів голови нижчий за Лію. І ця неприступна королева, яка зазвичай дивиться на людей як на пил під підошвою своїх кросівок, раптом усміхається й абсолютно спокійно його обіймає! Потім намалювався Женька. Той самий Женька, з яким вона на минулій новорічній дискотеці кружляла під повільняк і старанно вдавала, що мене не існує. А вишенькою на торті став Андрій, її однокласник. Цей кадр узагалі мав дівчину, але це не завадило йому при зустрічі згребти Лію в оберемок і звично чмокнути її в щоку.

Вона навіть не відсахнулася. Просто стояла, сяяла своїм топом і мило лялякала, ніби так і треба.

Запобіжники в моїй голові остаточно перегоріли.

Я відштовхнувся від колони, не звертаючи уваги на музику, що раптом сповільнилася на більш плавний, басовитий біт. Кроки карбувалися об плитку самі собою. Хлопці, які стояли навколо неї, вчасно вловили вираз мого обличчя і миттєво розчинилися в натовпі.

Я безшумно ступив їй за спину. Запах її парфумів ударив у ніс миттєво. Не даючи їй обернутися, я підняв важку долоню й упевнено накрив її очі, перекриваючи огляд.

Вона смикнулася від несподіванки, пальці зі срібними перснями мимоволі торкнулися мого зап’ястя, але замість того, щоб верещати, Лія просто застигла.

Я нахилився так низько, що мої губи майже торкалися її вуха, просто біля крихітної родимки, і глухо, з нахабною хрипотою видихнув:

— Вгадай, хто?

Вона навіть не спробувала скинути мою руку. Лише ледь помітно пирхнула, розслабляючи плечі:

— Дай підказку.

— Твій майбутній чоловік, — без тіні жарту карбував я кожне слово їй у скроню.

Лія взяла коротку паузу. А потім її губи розтягнулися в такій невинній півусмішці, що я одразу відчув підступ.

— Хм-м-м... — протягнула вона замислено. — Назар із фізичного? Ну, той, що капітан збірної з баскетболу? У нього якраз плечі підходящі.

Моя щелепа мимоволі стиснулася. Пальці на її очах напружилися.

— Хоча ні, стривай, — не вгамовувалася вона, смакуючи кожну секунду мого роздратування. — Може, це Денис? Той красунчик з олімпіади з права, який минулого тижня квіти під двері підкладав? Чи Влад зі спортивної секції?

Пальці на її очах напружилися сильніше, м'язи спини закаменіли.

— Не вгадала. Давай далі. Високий і дуже гарний.

— А, високий і гарний! — бадьоро підхопила вона, явно знущаючись із кожної моєї секунди терпіння. — Тоді це точно Макс із паралелі! Хоча ні, стривай... Зачекай-но...

Вона зробила драматичну паузу, ніби серйозно перебирала список претендентів у своїй голові, і видала з неприхованою ніжністю в голосі:

— Женька? Ми якраз із ним щойно про медляк згадували...

Це було останньою краплею. «Женька».

Планка впала з глухим гуркотом. Я різко смикнув руку від її обличчя, перехопив Лію за талію й одним сильним, безкомпромісним рухом розвернув її до себе впритул, втискаючи її особистий простір у нуль.

Я стояв, нависаючи над нею, важко дихаючи й люто свердлячи її поглядом, у якому зараз горів цілий лісовий пожар.

А ця руда зараза навіть оком не моргнула. Лія закинула голову вгору, поправила двома пальцями свій сяючий топ і нагло, зухвало розпливлася в найширшій, переможній посмішці. Вона чудово знала, чиї це були руки. І знала кожну секунду, поки називала ці імена.

— Що, Князьок? — протягнула вона насмішкувато, заглядаючи в мої очі своїм різнокольоровим поглядом. — Знову не вгадала?