Виклик прийнято

Мікрофон на сцені не просто писнув — він видав звук, схожий на крик застудженої чайки, і вся зала дружно приснула від сміху.

За стійкою з широченною добродушною усмішкою стояв Валерій Павлович — наш незмінний директор, якого в школі щиро любили абсолютно всі, від переляканих першачків до випускників. Височенний, під два метри на зріст, у розстебнутому твідовому піджаку, який ледь сходився на його затишному круглому животі, він більше нагадував доброго ведмедя з мультфільмів або класного професора, ніж грізного керманича ліцею.

— Так, шановні майбутні мільярдери, генії і ті, хто прийшов сюди суто полежати на пуфах, усім привіт! — його гучний, теплий баритон без зайвого пафосу розкотився залою, викликавши шквал оплесків. — Бачу, літо пережили майже всі, і це вже перший крок до успіху!

Він весело підморгнув першим рядам і поправив окуляри на круглому носі:

— Одинадцятий клас, любі мої... Знаю, кожен напрям мріяв закритися у своєму крилі й не бачити решту до випускного балу. Але світ дорослих рішень і великого капіталу працює інакше. Тому за нашою традицією всі профілі сходять у єдиний потік на п’яти фундаментальних міждисциплінарних предметах. Прошу не скиглити, це вам насправді знадобиться у дорослому житті.

Зала видихнула напівжартівливий стогін — усі чудово розуміли, що спуску на цих предметах не буде нікому.

— Тихо-тихо, без драми, Шекспір у гробу перевернеться! - засміявся Павлович, добродушно поплескавши себе по пузіку. — Всі практичні кейси та дослідницькі проєкти — спільні між профілями. Розподіл уже в системі, і ніяких замін я не прийматиму навіть за коробку вишневих круасанів. Розбирайте партнерів, діти мої, і вперед до знань!

У цей момент сусідній пуф під кимось важко просів. Знайомий запах дорогого тютюнового парфуму з'явився ще до того, як я повернув голову.

— Князь, Павлович як завжди у своєму репертуарі, а ти тут влаштував персональне полювання на відьом? - ліниво протягнув Гліб, скидаючи шкіряний рюкзак просто на підлогу. Він закинув ногу на коліно й насмішкувато кивнув у бік дівчат: — Дивлюся, територію ти вже помітив. Лука он позаду сидить і мало не плаче зі сміху.

— Заткнися, Глібе, — кинув я крізь зуби, навіть не повертаючи голови. Мій погляд був намертво прикутий до тонкого профілю поруч.

Ія навіть оком не моргнула на промову директора. Її довгі пальці швидко перевіряли щось в шкільному додатку на телефоні, але її подруги вже збилися в тісне коло біля її плеча. Оскільки я сидів буквально впритул, кожен їхній видих долітав до мене чіткіше, ніж мікрофон зі сцени.

— Ійка, та кинь ти цей розподіл, — зашепотіла Сніжана, поправляючи пасмо ідеально вкладеного блондинистого волосся. — Ти краще скажи, що утебе з тим брюнетиком? Все ще пише тобі? Покликав на побачення?

У мене всередині щось хижо смикнулося. Пальці самі собою стиснулися в кулак на коліні. Брюнет. Той самий виродок біля бару, якого я в суботу ледь не розмазав по бетонній колоні за один зайвий масний погляд у її бік.

— Мені начхати, що він пише, Сніж, — сухо відповіла Ія, навіть не підводячи очей від екрана. — Я видалила діалог.

— Та ти з глузду з'їхала! — обурено пирхнула Гая, енергійно струснувши копицею кучерів. — Він же красень! І тачка в нього нормальна, і взагалі дорослий, а дорослий значить досвідчений не ці наші шкільні клоуни...

Кучеряшка на мить ковзнула по мені зневажливим поглядом, але я навіть не кліпнув, затамувавши подих і жадібно вслухаючись у кожне слово.

— Він пустий, - рівно відрізала Лі, і в її низькому голосі не було жодної емоції, лише чистий арктичний лід. — Клюнув на гарне личко й вирішив погратися в альфа-самця. Вони чомусь завжди думають: якщо дівчина схожа на ляльку, то в неї замість мізків вата, а в очах суцільний захват від грошей його татуся.
Чомусь я ще впевнена, що він геть дурний.

— Ой, ну звісно, наша королева чекає на гідного суперника, — тихо хмикнула Віка, нарешті витягнувши один навушник. — Тільки дивися, щоб цей «суперник» тобі мізки не виніс раніше, ніж ти його оціниш.

Ія раптом завмерла. Вона дуже повільно повернула голову в мій бік. Крізь тонке скло заокруглених окулярів її зелене й блакитне око зустрілися з моїми.

Вона все чула. Вона чудово знала, що я сиджу за кілька сантиметрів і ловлю кожне її кляте слово.

Куточок її темних губ ледь помітно смикнувся вгору — насмішкувато, зухвало, з тим самим викликом, від якого в мене всередині закипала кров.

— Не хвилюйся, Віко, — промовила вона трохи голосніше, дивлячись мені просто в зіниці й навмисно поправляючи тонку оправу середнім пальцем, знову цей клятий середній палець. — Шкільні вискочки ламаються значно швидше, ніж здається.

— Ого, — тихо присвиснув поруч Гліб, миттєво зчитавши електрику між нами. — Братан, здається, це був камінь просто в твій город.

Я не відповів. Я дивився на криве серце з родимок біля вуха, вдихав її солодний шлейф  парфумів й повільно розпливався в хижій, задоволеній посмішці.

Зламати твій захист, значить? Ну що ж, Ліє. Виклик прийнято.