Місце поруч

Перше вересня тхнуло свіжою фарбою, дорогим парфумом і загальним нервозом перед початком випускного року. Замість нудної лінійки нас зігнали до актової зали, закиданої величезними безформними пуфами.

— Артурчику! Я зайняла нам місця, сідай біля мене! -  задзвенів мені у вухо надто солодкий дівочий голос біля входу.

— Я сам розберуся, куди мені сідати, - сухо кинув я, навіть не повертаючи голови, і пішов углиб зали.

Я шукав поглядом лише один рудий відтінок. І знайшов майже одразу: вона сиділа біля великого вікна. Заокруглені окуляри, фірмова темно-синя спідниця, м'який вільний джемпер і білі кросівки замість балеток прописаних у регламенті. Поруч розсілася її незмінна банда: Віка вже встромила у вухо навушник, Сніжана перевіряла макіяж у дзеркальці, а Гая щось енергійно шепотіла, струшуючи копицею кучерів. Сама ж Ія наче навмисно ігнорувала весь світ, гортаючи щось у телефоні крізь тонкі скельця окулярів.

У цей момент до неї на крилах підлітав якийсь тип із паралелі, тягнучи за собою яскраво-синій пуф. Сяяв так, ніби щойно виграв мільйон доларів:

— Ійє, привіт! Можна біля тебе прилаштуватися?..

Він уже зігнувся, збираючись сісти. А от хрін тобі.

Я переступив простір за два широкі кроки, буквально виштовхнув його плечем і з глухим звуком звалився на цей самий пуф, витягнувши ноги на всю довжину й закинув руки за голову, розправивши плечі так, щоб перекрити до неї будь-який огляд.

— Дякую, виручив, - ліниво скривив я губи, знизу вгору глянувши на ошелешеного хлопця. — Якраз шукав, де притулити зад. Гуляй.

Той закліпав, оцінив мене поглядом й миттєво злився в натовп.

Вона повільно повернула голову. Крізь скло окулярів на мене дивилися два абсолютно різних світи — крижаний блакитний і пронизливий смарагдово-зелений.

Ці очі...

Жодного подиву, лише звичний арктичний холод.

— Ну, ти теж міг би з ним погуляти, - процідила вона абсолютно спокійним, низьким голосом. — Чого приперся?

Я лише нахабно оскалився, розглядаючи розсип дрібних родимок на її відкритій шиї. Вона навіть не уявляла, скільки разів за останні дні літа я згадував цей профіль.

Не встиг я відкрити рота, як з іншого боку до неї нахилився ще один розумник:

— Йоу, Ія, як з'їздила до Кореї? Розкажи щось!

Він її ще й за плече торкнутися зібрався?

Терпіння луснуло. Я зняв одну руку з потилиці й важко, по-хазяйськи опустив широку долоню просто на спинку її пуфа — за міліметр від її лівого плеча, буквально накриваючи її собою від чужих очей.

— Чуєш, - процідив я через плече крижаним тоном, яким на татамі дають зрозуміти, що дистанцію краще тримати. — Класний керівник іде. Вали на своє місце.

Хлопця здуло секундним протяхом. Ззаду почулося глухе пирхання — Лука Лі, який зі своїми майже двома метрами ледь поміщався на пуфі в сусідньому ряду, відверто ржав у кулак, спостерігаючи за моїми маневрами.

Ія повільно опустила погляд на мою руку біля свого плеча. Ані тіні збентеження, нуль паніки. Вона двома пальцями, з таким виглядом, ніби підбирає сміття, що пролетіло повз урну, підчепила край мого манжета, підняла моє зап'ястя в повітря й гидливо скинула його вниз, у щілину між нашими пуфами.

Повернувшись до мене, рудоволоска глянула знизу вверх , ніби критикувала за щось

Цікаво, за що саме?

— Боже, тільки дві хвилини в школі, а ти мене вже задовбав. Коли цей рік закінчиться? - промовила Лі, поправляючи окуляри середнім пальцем. 

Вона завжди так робила, коли спілкувалась зі мною

У грудях у мене приємно стьохнуло. Боротьба з нею завжди була найкращою частиною мого дня, але зараз мені хотілося вибити її з цієї броні бодай на секунду.

Я нахилився трохи ближче, вловлюючи ледь відчутний запах яблучного пирога з корицею, вона завжди так пахла осінню, і прошепотів майже біля самого її вуха — там, де ховалося криве серце з родимок:

— Терпи, Ліє. Попереду дев'ять місяців. І я тільки розминаюся.

Її повіки ледь помітно здригнулися. Вона терпіти не могла це злиття: її ім'я «Ія» і прізвище «Лі», які я ще в молодших класах нахабно зліпив в одне ціле, зробивши своїм особистим прізвиськом для неї. Ніхто в школі не смів її так кликати — тільки я.

І за цим роздратованим спалахом у її різнокольорових очах я був готовий спостерігати вічно.