Пролог

Баси довбали по ребрах так, що в грудях усе стискалося. Вся територія біля сцени була набита так, що яблуо ніде впасти: задуха, пітний натовп, нескінченні спалахи різних кольорів, гучний звук з колонок від якого закладає вуха. Я стояв біля бетонної колони ближче до виходу, тримав у пальцях пластиковий стакан із водою й проклинав той момент, коли погодився поїхати сюди з хлопцями. Терпіти не можу безглузду штовханину, де кожен другий намагається здаватися крутішим, ніж є насправді.Я вже збирався викликати таксі й звалити, коли сцена вибухнула білим світлом стробоскопів, розсікаючи фан-зону навпіл. Тепер кожного було добре видно, мимоволі мій погляд сковзнув натовпом і я на мить застиг

За кілька метрів від мене стояла вона. Довгі рудо-каштанові хвилі волосся важко падали на відкриту спину. Коротний топ відкривав вид на білий камінчик, який мерехтів від спалахів. А на ключицях і руках — розсип темних крапок, схожих на сузір'я. Вона раптом засміялася, закинувши голову, і крутнулася впівоберта до подруг, просто під промінь прожектора.

У мене в грудях ніби клапан зірвало. Дихання перехопило так різко, ніби мені прилетів точний удар коліном у сонячне сплетіння.

Це точно була вона.

Прямий ніс, чітка лінія щелепи, вузькі очі, які вони й так зухвало прищурила. І губи: великі, соковиті з темною помадою.

Лі.

Я дивився на неї й не міг зв'язати двох думок до купи. Це ж була та сама Ія Лі. Дівчина, з якою з дитинства боремось за перше місце. Та сама Лі, яка ходила шкільними коридорами в мішкуватих джемперах, поправляла окуляри середнім пальцем і дивилася крізь мене, ніби я взагалі пусте місце.

Але тут не було її звичного холодного панцира. Вона рухалася в ритм музиці з такою шаленою, дикою свободою, що в мене заніміли пальці. Кожен її рух був убивчо гарним — сталева постава гордовитого дівчиська, змішана з такою жіночністю, від якої плавило мозок.

Поруч із нею крутилися якісь ліві хлопаки, намагалися ловити її погляд, підсувалися ближче. І від кожного їхнього кроку в її бік мене зсередини накривала така глуха, звіряча лють, якої я від себе в житті не очікував. Рука сама стиснула стакан, вода бризнула на пальці, але я навіть не кліпнув.

Якого біса я був настільки сліпим усі ці роки?