1

1

Квітослава обходила свої квіти у палаці, який ніби був створений з них.

Несподівано вона помітила, що квіти в'януть, а потім вони... зникли.

У палаці залишилися лише голі стіни.

Настільки стало сумно та одиноко, адже раніше квіти панували у світі, розносячи свою славу, вони були відомі на весь світ чарівністю, красою та невимовним спокоєм, даруючи своїм власникам умиротворення та насолоду життя. Раніше краса, гармонія та баланс розповсюдили далеко квітів славу, все було стабільно красиво та добре, затишно.

Квітослава побігла до водяного дзеркало, яке було розташовано у самому центрі палацу, а навкруги цього дзеркало росли... раніше росли квіти.

- Дзеркало, покажи мені, куди зникли мої квіти. - попросила дівчина у водяної гладі.

На поверхні води з'явилося зображення її квітів, які... були в чужому палаці. Біля них прогулювався чоловік високий та гордий.

- Як мені туди потрапити? - запитала Квітослава.

- Пірнай у воду. - відповіло дзеркало з води.

Квітослава не роздумуючи пірнула у воду.

І опинилася вона біля того палацу, який побачила у відображенні води того чарівного дзеркала.

З палацу виходили невдоволені дівчата, які жалілися охоронцям, що не підійшли у якості садівниць тому занадто вимогливому володарю.

Квітослава, почувши це, підскочила ближче до виходу та спробувала увійти у відкриті двері брами.

Але охоронець її схопив за руку.

- Ти куди, красуню? - запитав він. - Без дозволу не можна заходити.

- Я влаштуватися садівницею для квітів нашого господаря. - відповіла Квітослава.

- А-а... тоді заходь. Прямо-прямо, а потім наліво та прямо. Там побачиш та спитаєш, куди далі. - пояснив той самий охоронець, відпускаючи жіночу руку.

- Дякую. - і Квітослава увійшла у палац, де тепер були її квіти.