33. Дзвінка

Я виходжу з вбиральні вже більш-менш зібрана, хоча всередині все ще повний хаос. Буквально кілька хвилин тому я стояла перед дзеркалом і переконувала себе, що після сьогоднішнього треба все припинити, бо це заходить занадто далеко, а я вже не можу вдавати, що для мене це просто гра. Я бачу Славу і йду до нього саме з цим наміром — сказати, що досить.

Але не встигаю. До нас майже одразу підходить той самий партнер, усміхається Славі так, ніби вони вже мало не старі друзі, і я відразу помічаю цю зміну. На початку вечора це була одна людина, стримана й ділова, а зараз зовсім інша — тепла, відкрита, майже дружня.

— Раз уже ви приїхали всією родиною, є ще продовження вечора для своїх, — каже він легко. — Я кілька номерів тут забронював, щоб ніхто не їхав назад уночі. Малих заберуть няні, вкладуть спати, а батьки зможуть нормально відпочити.

У мене всередині все одразу стискається. Номери і ніч тут, одразу після того поцілунку. Після всього, що я щойно сама собі пообіцяла. Я вже відкриваю рот, щоб чемно відмовитись, бо це явно вже занадто.

— Це дуже мило, але нам, мабуть…

Я не договорюю, бо в цю секунду дивлюсь на Славу. Не знаю, що саме ловлю в його обличчі… Може, надію, може, несподівану зацікавленість, але я чітко бачу одне: це важливо для нього. Цей чоловік раніше йому відмовляв. А зараз стоїть тут, запрошує, говорить з ним зовсім інакшим тоном, і я не настільки дурна, щоб не зрозуміти, чому.

У грудях неприємно тисне, бо це ще одне нагадування, навіщо все це починалось. Але чомусь замість полегшення від того, що зараз можна все припинити, я відчуваю дещо зовсім інше. Якщо це справді його шанс, я не хочу бути тією, хто його зіпсує.

Я роблю вдих і кажу:

— Ми залишимось.

Слава одразу повертається до мене так різко, ніби сам не очікував це почути. Я змушую себе всміхнутись, хоча серце вже знову б’ється так швидко, що це майже дратує.

— Я знаю це важливо для тебе, — кажу тихіше, вже дивлячись тільки на нього.

І в ту ж секунду розумію, що щойно сама зробила рівно те, чого так боялась кілька хвилин тому. Залишилась…

Решта вечора минає дивно легко, ніби той важкий момент у коридорі залишився десь позаду, хоча я все одно час від часу згадую його, і від цього щоки знову теплішають без жодної причини. Ладу разом з іншими дітьми забирають няні, і вона, сонна, але щаслива, навіть не сперечається, тільки міцно обіймає мене перед сном і шепоче, що це найкращий день. Після цього дорослі нарешті справді розслабляються — музика стає голоснішою, хтось танцює, хтось сміється біля столів, розмови вже не такі офіційні, як на початку.

Я теж поступово видихаю, хоча поруч зі Славою це небезпечно саме по собі. Ми кілька разів танцюємо, і щоразу я занадто гостро відчуваю його руку на своїй талії, його близькість, тепло його тіла, погляд, який затримується на мені трохи довше, ніж мав би. Хтось підливає мені вино, потім ще трохи, і хоч я не п’яна, ця легка теплота тільки погіршує ситуацію, бо поруч із ним стає надто добре, надто природно, ніби все це не гра, а щось справжнє. І я кілька разів ловлю себе на думках, які ще недавно забороняла собі навіть близько підпускати.

Ближче до ночі люди починають розходитись, хтось прощається, хтось сміється вже втомлено, і нас теж проводжають до номера. Я йду поруч зі Славою мовчки, але від самої думки, що зараз ми не просто роз’їдемось кожен до себе, як зазвичай, а залишимось тут, серце вже починає битися швидше. Я намагаюсь не дивитись на нього, не думати зайвого, але це майже неможливо, бо сама близькість між нами сьогодні відчувається інакше.

Я заходжу всередину першою, автоматично озираюсь і спочатку бачу Ладу, яка вже мирно спить в окремій маленькій кімнаті під ковдрою. Від цього я навіть встигаю коротко видихнути з полегшенням.

А потім дивлюсь далі і завмираю.

Бо в другій кімнаті стоїть одне велике двоспальне ліжко.

У мене всередині все різко стискається, а серце починає калатати ще швидше, бо це означає, що ми зі Славою залишаємося тут удвох. В одному номері. В одній кімнаті з одним ліжком на двох. І від цієї думки в голову одразу лізе зовсім не те, про що я повинна думати, а саме те, що я так довго собі забороняла…

Гортайте далі, там продовження --------->