23. Дзвінка. Він мені сподобався...

Я тихо заходжу в квартиру, намагаючись не шуміти, хоча серце все ще б’ється швидше, ніж потрібно, і обережно несу Ладу в кімнату. Вона вже напівсонна, голова на моєму плечі, руки мляво тримаються за мене.

Я вже збираюсь тихо вийти, але вона раптом ворушиться і сонно кліпає очима.

— Мамо… а де Слава? — питає тихо, майже шепоче.

Я на секунду завмираю, а потім відповідаю так само тихо:

— Поїхав додому.

Вона ледь киває, і вже заплющує очі, але ще додає, майже крізь сон:

— Він мені дуже сподобався… може, він би дійсно міг стати моїм татом?..

Слова зависають у повітрі, а вона вже засинає, дихає рівно, ніби нічого особливого не сказала.

А в мене всередині все різко стискається.

Я стою поруч із ліжком, дивлюся на неї і відчуваю, як ця думка б’є набагато сильніше, ніж будь-які слова сьогодні.

Він і так її батько. Просто не знає про це. І я не сказала.

Я ковтаю це відчуття, відводжу погляд і тихо виходжу з кімнати, але це все не відпускає. І я стою посеред коридору і розумію, що рано чи пізно доведеться вирішити, що з цим робити…

***

Ми підходимо до садка, я допомагаю Ладі роздягнутись, поправляю волосся, вона щось швидко розповідає, і я киваю, усміхаюсь, ніби все як завжди, хоча всередині ще трохи тримається ця дивна напруга. Коли виходжу надвір, телефон у сумці починає вібрувати, і я автоматично дістаю його, навіть не думаючи.

Номер невідомий. Я вагаюсь секунду, але все ж відповідаю.

— Алло?

— Доброго дня, я дзвоню щодо вашого резюме, — звучить жіночий голос, спокійний, діловий. — Ми його переглянули і хотіли б запросити вас на співбесіду. Вам зручно сьогодні підійти?

— Так… так, звісно, — відповідаю швидше, ніж планувала. — Можу.

Ми швидко узгоджуємо час, я записую адресу, ще раз перепитую, щоб нічого не переплутати… Вперше за ці дні щось починає складатись.

Я виходжу з території садка і одразу дивлюсь на годинник, бо часу впритул, швидко викликаю таксі і майже на ходу пишу собі в голові список: вдягнутись нормально, взяти документи, не запізнитись. Дорогою додому постійно ловлю себе на тому, що думаю не про співбесіду, а про вчорашній вечір, і злюсь, бо це зараз зовсім невчасно.

Вдома все відбувається швидко і трохи нервово: душ, одяг, волосся, я кілька разів міняю блузку, бо все здається «не тим», і тільки коли вже стою біля дверей, змушую себе зупинитись і вдихнути глибше. Це просто співбесіда. Нормальна робота. Нормальні люди.

В офісі мене зустрічає жінка, і вже від цього стає трохи легше. Розмова йде рівно і я поступово заспокоююсь, відповідаю впевненіше, навіть дозволяю собі трохи усміхатись.

Наприкінці вона переглядає резюме ще раз, піднімає на мене погляд і каже:
— Думаю, ми можемо взяти вас з понеділка, якщо вам підходить.

— Так… звісно, — кажу тихіше, але вже впевнено. Я дуже рада, що все вийшло.

Я виходжу з офісу і тільки тоді дозволяю собі видихнути, і на обличчі сама собою з’являється усмішка, бо вперше за довгий час щось склалося нормально. Я вже думаю, що купити по дорозі, як сказати Ладі, як ми це відсвяткуємо, коли телефон у сумці починає вібрувати.

Я дістаю його і завмираю на секунду, бо дзвонить Слава.

Серце чомусь б’ється швидше, і я вдихаю глибше, перш ніж відповісти.

— Алло…

— Привіт. Як ти?

Я стискаю телефон і одразу кажу, не стримуючись:

— Мене взяли на роботу, уявляєш? Виходжу з понеділка.

— Вітаю, — каже він тепло. — Я ж казав, що все складеться.

Я мимоволі усміхаюсь, дивлячись перед собою.

— Дякую…

— Слухай, — каже він раптом. — Памʼятаєш про нашу домовленість? Завтра у батька ювілей…

Я різко перестаю усміхатись.

— І я хотів запросити вас двох, — додає він спокійно. — Вийде у вас з Ладою поїхати зі мною?

Я зупиняюсь просто посеред вулиці, дивлюсь перед собою і відчуваю, як радість від новини про роботу змішується з хвилюванням. 

— Прямо завтра?.. — перепитую тихіше.

Я стискаю телефон сильніше, відчуваю, як долоня стає вологою, і розумію, що це вже зовсім інший рівень гри. І я не впевнена, що готова. Хоча з іншого боку я дуже хочу принайнмі побачити його…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!