13. В лікарні

Я завмираю.

Він стоїть, спертий на дверцята, спокійний, ніби в нього є час чекати, ніби він знав, що я повернусь саме в такому стані.

У мене всередині щось стискається ще сильніше. Зараз найгірший момент. І він тут.

Я стою, стискаючи телефон, і намагаюся вдихнути рівніше, але повітря ніби не доходить до легень, усе застрягає десь посередині. Сльози вже не стримати, вони просто течуть, і мені байдуже, хто це бачить, бо всередині тільки одна думка — мама.

Я піднімаю очі і бачу, як він виходить із машини і йде до мене. Я тихо зітхаю, бо сил тікати вже немає.

Він зупиняється поруч, дивиться уважно, але без звичного тиску, без цієї своєї впевненості, яка дратує.

— Що сталося? Ти плачеш… 

Я ковтаю повітря, витираю щоку, але це не допомагає.

— Мені треба в лікарню… терміново, — кажу тихо, намагаючись не зірватися.

Він не питає нічого зайвого, не уточнює, не тисне, просто киває, ніби цього достатньо.

— Поїхали, я підвезу.

Я дивлюся на нього кілька секунд, не одразу вірячи, що він не буде зараз щось додавати, не буде повертати розмову до теми, на яку я не хочу говорити. Але він нічого такого не робить.

— Добре… дякую, — кажу тихіше.

Ми сідаємо в машину. Він заводить двигун, і ми рушаємо, але в салоні тихо, незвично тихо, без його запитань, без спроб щось витягнути з мене.

Я дивлюся у вікно, стискаю руки на колінах і намагаюся не думати, але виходить погано. Сльози знову підступають, і я зовсім відвертаюся, щоб він не бачив.

Він мовчить, продовжуючи цим дивувати мене.

Дорога здається короткою, або просто я не помічаю, скільки ми їдемо, бо ми доїжджаємо. Машина зупиняється біля лікарні, і я одразу тягнуся до ручки дверей.

— Дякую, — кажу швидко, вже збираючись виходити.

— Зачекай, — його голос звучить спокійно.

Я зупиняюся, повертаюся до нього, він теж дивиться на мене і раптом питає:

— Можна я піду з тобою?

Я завмираю, різко видихаю і повертаюся до нього, бо треба одразу поставити межу, поки ще є сили.

— Не треба, — кажу тихо, витираючи щоку. — Я сама, це мої проблеми.

Він дивиться якось так… ніжно, чи що, без звичного тиску, і це збиває, бо я вже майже готова захищатися.

— Я швидко, — додаю, ніби пояснюю. — Просто поговорю з лікарем. Ти не зобовʼязаний, тобі там нічого робити.. 

Звучить слабко, і я сама це розумію.

Він не рухається, не відступає і не напирає, просто сидить і дивиться, і в цій паузі мені стає складніше триматися.

— Я не заважатиму, — каже спокійно. — Просто побуду поруч.

Я опускаю погляд, стискаю пальці, бо ще хочеться сказати «ні», але всередині вже занадто багато всього, і я не впевнена, що витримаю це сама.

— Добре, — видихаю тихо. — Тільки ти обіцяв не заважати… 

— Домовились.

Ми заходимо всередину, і запах лікарні одразу б’є в ніс, знайомий і важкий, і я знову намагаюсь зібратися. Підходжу до посту, там швидко питаю, де лікар, і, не чекаючи зайвих пояснень, іду далі, відчуваючи, що Слава десь позаду, але не озираюсь.

Я заходжу в кабінет і майже одразу підходжу ближче, бо чекати немає сил.

— Добрий день… Ви казали, мамі стало гірше, — кажу швидко.

Лікар дивиться на мене уважно, і від цього мені стає тільки тривожніше.

— Стан нестабільний, — говорить він рівно. — У нас менше часу, ніж ми думали. 

У мене всередині все стискається.

— Що це означає?

— Потрібна операція. Чим швидше — тим краще.

Я на секунду заплющую очі, але одразу розплющую, бо мені не можна зараз впадати в паніку чи істерику.

— Я зрозуміла, — кажу тихіше, але намагаюся тримати голос рівним. — Я знайду гроші.

— Це значна сума, — додає він. — І її потрібно внести до початку підготовки до операції. 

Я стискаю пальці сильніше, щоб не показати, як вони тремтять.

— Я знайду, — повторюю твердіше. — Я вже шукаю роботу. Все буде.

Я не знаю, як.

Але іншого варіанту просто немає.

Аж раптом в розмову втручається Слава…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі!