8. Мені (не) можна

Він не відводить погляду, і в цій тиші, що зависає між нами, мені стає ще гірше, бо витримати її важче, ніж будь-яку сварку.

— Тоді чому ти виглядаєш так, ніби зараз заплачеш? — питає він рівно. 

Я різко вдихаю, намагаючись втриматись і не розревітись прямо при ньому.

— Не чіпай мене, — відрізаю швидко. — Та всі так виглядають в такій ситуації.

Я знову намагаюся піти, але доводиться пройти надто близько біля нього, і це відчуття його близькості б’є раптово і боляче, бо я пам’ятаю його запах, його присутність, і від цього тільки гірше.

— Дзвінко, — каже він тихіше, беручи мене за лікоть. 

Я завмираю, не повертаючись, бо знаю, що якщо подивлюся на нього ще раз, мені буде складніше триматися.

— Не треба, — кажу тихо. — Просто не треба нічого казати. Не треба нічого робити, просто пропусти мене.

— Обернись.

Я все ж обертаюся, різко, вже на емоціях, бо втримати це всередині не виходить.

— Що тобі треба? — питаю прямо, не ховаючись. В моїх очах вже стоять сльози. — Що ти хочеш?

— Тобі потрібна допомога, — каже Слава рівно.

— Ні, — відповідаю одразу. Сльози все ж скочуються щоками. 

— Потрібна, — хитає він головою.

— Я впораюсь сама, — говорю вперто. 

— Ні.

І це його «ні» звучить так впевнено, що мене це більше злить, ніж переконує.

— Це не твоя проблема, — кажу, роблячи крок назад.

— Уже моя.

— З якого моменту? Я піду, — кажу тихіше, ніж хотіла.

— Скільки?

Я зупиняюся, відчуваючи, як всередині все стискається, і повільно повертаю голову.

— Що?

— Скільки тобі потрібно?

Я дивлюся на нього, і в цю секунду найбільше хочеться заперечити, відрізати, піти, але слова застрягають, бо всередині все ще крутиться одне й те саме: сума, терміни, і «якнайшвидше» від лікаря.

— Я не просила тебе ні про що, — кажу жорстко. — І не буду просити.

— Я і не даю просто так, — відповідає він спокійно.

Я гірко усміхаюся, бо інакше і бути не могло.

— І що ж ти хочеш?

Він робить крок ще ближче, повільно, але від цього тільки більше напруги.

— Зіграй мою наречену, — повторює він рівно.

Світ ніби приглушується, і я кілька секунд просто дивлюся на нього, не розуміючи, чи правильно почула.

— Ти знову за своє?..

Мені не віриться, що і зараз він продовжує нести ту дурню про наречену.

— Тимчасово, — додає він так само спокійно. — Мені потрібна дівчина поруч, наречена, я ж тобі казав. І мала зіграє нашу доньку. 

Я не одразу знаходжу слова, хай я вже й чула це, але воно звучить настільки абсурдно, що мозок відмовляється приймати це як реальну пропозицію. Він знову і знову продовжує казати про тих наречених! 

— Ти… Ти реально не відчепишся? Не бачиш, що мені не до твоїх ігор? У мене мама в лікарні…  — питаю в шоці.

— Так, я серйозно. 

Я відступаю ще на крок, намагаючись хоч якось відновити дистанцію.

Світ ніби відходить кудись убік, стає тихішим, розмитим, і я стою перед ним, дивлюся на нього і вперше по-справжньому боюся, бо хай він нічого не знає, але вже стоїть занадто близько до правди, а я — занадто близько до того, щоб мій звичний світ зруйнувався…

Мені не можна з ним зближуватись. Якщо ми зблизимось, якщо мала до нього не дай бог привʼяжеться, я не пробачу собі цього… Вона не має страждати ще більше…

— У мене є чоловік, не чіпай мене... 

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Також буду вдячна за сердечко книзі і коментарі! uNfB1F4T Таємна донька мільярдера, заходьте в мій ТГК щоб слідкувати за новинами) назва каналу закріплена в коментарі до книги