3. Дзвінка. Зустріч друга

Оренда знову зросла. Я дивлюся на повідомлення від хазяйки вже третій раз за ранок, ніби цифри можуть змінитися, якщо придивитися уважніше, але ні — сума така сама, холодна і безжальна. У мене в голові одразу починається підрахунок: зарплата, садочок, їжа, транспорт… і знову не сходиться.

Я відкладаю телефон і змушую себе зосередитися на роботі, хоча думки весь час повертаються до одного й того ж. Я вже давно мала б бути не просто секретаркою, я тягну на собі половину його справ…

Я піднімаюся з-за столу, коли він викликає мене до кабінету.

— Ви викликали?

Він дивиться на мене довше, ніж потрібно. Його погляд повільно ковзає зверху вниз, і всередині з’являється знайоме напруження, якого я намагалася не помічати раніше.

— Ти ж хотіла підвищення, — каже він, ледь усміхаючись, відкидаючись у кріслі. — Я знаю спосіб, як ти можеш його отримати.

Я на секунду завмираю, але одразу ж роблю вигляд, що не розумію.

— Я й так виконую обов’язки помічниці, — відповідаю рівно. — Думаю, це логічний крок, без додаткових умов.

Він хмикає і піднімається, обходячи стіл. Я автоматично роблю крок назад, але він підходить ближче, занадто близько, і бере мене за руку. Його пальці стискають мою долоню повільно, ніби перевіряють реакцію.

— Не прикидайся, — говорить тихіше. — Ми обоє дорослі люди. Я скажу прямо, — додає він, дивлячись мені в очі. — Хочеш підвищення —  спи зі мною. Не хочеш — можеш шукати нову роботу.

— Ви серйозно? — питаю тихо, не відводячи погляду.

— Абсолютно, — відповідає він і знову тягнеться до мене, ніби це вже вирішено.

Його пальці хапають мою руку, сильніше, ніж раніше.

І в цей момент щось у мені клацає.

Я різко смикаюся назад, хапаю зі столу склянку і виливаю її вміст йому на обличчя. 

— Ти що твориш?! — він різко відсахується, закриваючи очі, і починає витирати їх рукою. — Чорт… пече! Ти про це пошкодуєш, — випльовує він, стискаючи щелепу. — Я зроблю так, що тебе ніде не візьмуть.

Я просто розвертаюся до дверей. Руки трохи тремтять, але я не дозволяю собі зупинитися.
Бо якщо зупинюся — почну боятися. 

***
Так, день сьогодні не задався. Оренду підвищили, з роботи звільнили…
Я веду доньку від садка і на ходу шукаю ключі в сумці, не дивлячись по сторонах, коли Слава раптом з’являється переді мною і всередині все завмирає.  Треба терміново піти, обійти, зробити вигляд, що це не він, бо інакше доведеться знову відчути все те, що я так довго намагалася в собі знищити, тому я стискаю руку доньки сильніше і роблю крок убік.

— Дзвінко, ну будь ласка, вислухай мене, зіграй мою наречену, — говорить він знову. — Я дуже добре заплачу!

Я не дивлюся на нього, але чую кожне слово, і від цього всередині все боляче стискається. В нього завжди все впиралось в гроші. А я, наївна дурепа, дивилась на нього, як на найкращого чоловіка на світі, мою мрію… 

— Нам нема про що говорити, — кажу різко, не даючи собі навіть секунди на сумнів. — Мені не потрібні твої гроші!

— Голуби! — раптом вигукує донька, вириваючи руку, і все відбувається занадто швидко, щоб я встигла відреагувати.

Вона біжить вперед, прямо до дороги, і я відчуваю, як у грудях все обривається, коли бачу машину і її маленьку ніжку, яка вже ступає на проїжджу частину за зграєю голубів…

Ось і чергова глава!

 Якщо книга вам сподобалась, але ви ще не зареєстровані на букнет, це можна зробити за один клік і тоді ви зможете додати книгу до бібліотеки, щоб вона точно не загубилась! Реєстрація на букнет безпечна і безплатна) Дяка за ваші сердечка книзі і коментарі!