Амулет

Подруга щось мені говорить, але я не нічого не чула, можливо просто не хотілось чути, я була цілком занурена у свої думки…

-Нінгаль, ти взагалі мене слухаєш? Ти останнім часом дуже дивно поводишся, щось трапилось?

-Ні, все нормально, просто задумалась.

Так, все було нормально, можна було сказати чудово, але моє серце відчувало тривогу, і вона кожного дня зростала з новою силою.

-Давай пришвидшимось, міссіс Олерія не любить коли запізнюються. - після цих слів, вона доторкнулась до мене своєю рукою, а мене ніби струмом вдарило. - ти що, злякалась? Нінгаль, та що з тобою відбувається?

-Просто.. забудь. Ходімо, сама ж говорила, що міссіс Олерія не любить запізнення.

-Нінгаль. - подруга відпустила мою руку перед самісінькимита дверима кабінету, відступила на крок. - скажи, ти довіряєш меня?

-Що за запитання такі? Звичайно довіряю.

-Тоді скажи, що за ануннакі тебе вкусив? Я нікому не скажу, це буде між нами. Що тебе тривожить?

-Арунелло, я й сама не знаю, останнім часом мені сняться дивні сни, та лихорадить часто.. Тільки прошу, благаю, ні слова нікому, зрозуміла?

-Нінгаль, ти ж розумієш, що це все не просто так?

-Розумію, бо ще голова на плечах є! А якщо хоть слово комусь ляпнеш, пожалкуєш!

Я не знаю, що за аннунакі мною керував, але грубити своїй єдиній подрузі.. у мене й гадки про це не було, мною ніби щось керувало, змусило це випустити із вуст.

-Арунелло, вибач.. я не хотіла кричати.

Подруга підняла голову, по її обличчі стікали краплинки сліз.

-Арунелло, краплиночко моя, вибач, вибач мене, прошу не плач. - тремтячими руками я почала витирати мокре обличчя подруги.

-Нінгаль, облиш. Це я занадто емоційна, все нормально, пішли.

Вона сказала це так різко, що мені й самій захотілось плакати, але сльози - це не моє, я не звикла плакати.

Після уроку у міссіс Олерії ми направились у сад, там нас вже дочекався Оріон - вчитель музичної магії. Хоть я і вважала це дурницею, але все ж таки, на уроки до нього ходила, мені подобалось спостерігати за його пальцями, які вже століттями створюють прекрасну музику.

-Нінгаль, мені потрібно з тобою поговорити, але після уроку.

-Гаразд.

Так, він завжди говорив зі мною після уроку, розповідав мені про батьків.. яких я навіть толком не пам‘ятаю.

От я вже сиджу біля статуї Великого Мага, а цього Оріона ще досі немає!

Я вже збиралсь була піти, але сильна чоловіча рука примусово посадила мене назад, о ні, це не був Оріон..

-Я знайшов те, що ти просила.

-Сократ, ти налякав мене! Одного разу я все ж таки підпалю тобі твоє вродливе обличчя, от побачиш!

З його уст похлинув сміх, він був схожий на мурликання великої чорної кішки.

-Ніж ти підпалиш мені обличчя, я стану феєю, їй богу. Нінгаль, твій вогонь заслабкий.

-Сократ, прошу перестань. Навіщо ти завжди наміхаєшся?

-Мені подобається дивитись, як твоє личко червоніє від гніву.

-Ну лисий ти ж ануннакі.. - я вже була готова накинутись на нього з голими руками, але зрозуміла, що проти такого велетня, я безсильна.

-Мг, гразд, давай до діла. Я знайшов амулет твого брата.

-Знайшов..?

-Ну як знайшов. Я його вкрав. - на його обличчі появилась самовдоволена посмішка.

-Так, давай по порядку. Тільки йдемо у мою кімнату, тут є посторонні вуха.

-Ну скажи прямо, що хочеш розважитись.

-Закрий рот! Бо зараз задушу тебе цим амулетом.

-Все, мовчу.

Так і не поговоривши з містером Оріоном, я вітправилась витягувати інформацію з цього самозакоханого ануннака.

-Так розказуй, я слушаю. - сівши на ліжко і підібравши ноги під себе, я присвятила всю свою увагу йому.

-Хм, як же почати..

-Сократ!

-Все, все, слухай…