Книга 16

«Де це я?» – запитала вона себе, отямившись від хмільного сну. На її грудях лежала тепла чоловіча долоня. Стіана акуратно забрала її з себе й вислизнула з ліжка. У дзеркалі на стіні зразу ж з’явився її образ: струнка, невисока рудоволоса жінка двадцятьох дев’ятьох років зі світло-карими очима й розсипом ластовиння на білосніжному круглому обличчі.

Втім, зовнішність зараз мало турбувала її. Вона зібрала з підлоги свій одяг, сумочку і, не озираючись, вислизнула зі спальні чоловіка. Жінка нечітко пам’ятала, який він з вигляду, абсолютно не пам’ятала, як його звати, й не збиралася згадувати.

Стіана Свейн приїхала декілька днів тому у Стокгольм зі Ставангера, невеликого міста в Норвегії. Знайшла квартиру в Мешті, передмісті шведської столиці, і, влаштувавшись, вирішила провести останній вільний деньочок у прогулянці старовинними вуличками та розгляданні пам’яток.

Прогулянка закінчилась у барі в центрі міста. Тут грав джазовий ансамбль, пінисте пиво перетікало нескінченним потоком із келихів у горлянки відвідувачів, і через пів години релаксу Стіана помітила привабливого чоловіка за сусіднім столиком. Він теж звернув на неї увагу, заплатив за її випивку, що було незвично для Швеції, а потім довго слухав Стіану, ласкаючи її поглядом шоколадних очей, не перебиваючи.

От якби її колишній чоловік міг так слухати, можливо, вони були б із Брокком досі разом і їй не довелося б після розлучення влаштовуватися на нову роботу, переїжджати в сусідню країну й шукати втіхи в чужих чоловічих обіймах.

Ну та який сенс уже жаліти за цим? Принаймні вчорашній хлопець був хорошим слухачем і чудовим коханцем. А нині вона повинна вчасно потрапити на роботу, що буде іще тим квестом, адже вона поняття не має, як далеко перебуває від власної квартири.

Стіана дістала смартфон і в додатку визначила, що поруч розташована станція метро Ротмансгатан. Вона направилась до цілі, біжучи мокрими асфальтованими доріжками, слизькаючись підборами по опалому листі, і в напівосвічений тунель увійшла лише через десять хвилин. Серце шалено стукало. Необхідно потрапити у квартиру й переодягнутися. Все-таки вона – викладач, тож не може з’явитися на роботу в міні-спідниці, чорній блузці в сіточку, чокером на шиї та макіяжем смокі-айс.

Жінка пройшла через турнікети й сіла в електричку. Доведеться подолати одну пересадку на станції «Стокгольм центральний», де треба буде встигнути сісти на потяг до Мешти. Її нова квартира була далеко від роботи, але що поробиш? Надто неочікуваним був переїзд у Стокгольм. Але й відмовлятися від вакансії вона не могла. Не кожний університет шукає нового викладача з мистецтва на третьому місяці семестру. І залишатися в рідному місті, зустрічатися з Брокком на старій роботі вона не хотіла.

Стіана подивилася на годинник. Сьома двадцять п’ять. Навіть якщо транспорт ідеально ходитиме (а таке явище у шведській столиці – рідкість), усе одно часу мало. Надто мало. Чорт! Чому вона не поїхала одразу ж після сексу? Чому заснула в теплих обіймах незнайомця? Від спогадів по тілі пробігся трем. І Стіана спішно відігнала думки про минулу ніч.

На станції «Стокгольм центральний» довелося бігти. Потяг на Мешту – через дві хвилини. Наступний буде аж через 17 хвилин. Стіана не стала користуватися ескалатором, побігла сходами наверх, пробігла довгим коридором, благо, инші пасажири теж бігли. Знову спустилась, підскочила до електрички на другій платформі й зайняла місце у вагоні.

Стіана відкинулась на кріслі й видихнула: «Фух, устигла». Двері зачинились, і голос із динаміків мовив: «Потяг іде до Болсти».

– Болста? О ні! – надто пізно зрозуміла жінка свою помилку. На платформі пообіч стояло два потяги: один на Мешту, другий – на Болсту. Як вона могла так помилитися? – Чорт! Чорт! Чорт! – Стіана була готова рвати на собі своє чудове руде волосся. А пасажири, які сиділи навпроти неї, вдали, що не бачили, як вона підстрибнула на своєму місці.

Такий уже Стокгольм. Переповнене приїжджими, туристами й мігрантами з усього світу, це місто навчилося на все заплющувати очі. Причому у прямому сенсі слова, адже більшість пасажирів буквально спали на ходу, деякі дивилися в телефони, хтось у ноутбуку закінчував роботу. І всім було абсолютно байдуже до инших. Хоч голим пройдися по вагону із цигаркою між сідницями, пасажири поводитимуться так, наче так і повинно бути, або взагалі не помітять.

Стіана знову подивилася на додаток у телефоні. Потяги на Болсту і Мешту мають декілька спільних зупинок. Отже, ще не все втрачено. Вона вийде на Оденплані й пересяде в потяг, котрий прибуде на сімнадцять хвилин пізніше. Придумавши новий план, через сорок п’ять хвилин вона вже приймала душ у своїй квартирі, а на роботу запізнилася всього на дві хвилини.

Сходами університету схвильована Стіана піднялась на другий поверх і ввійшла в кабінет ректора Карин Карлсон. Та сиділа за столом, сіроока, світловолоса, струнка, в сірому елегантному костюмі, й, усміхаючись, розмовляла з чоловіком, який сидів у кріслі навпроти.

– А ось і Ваша нова колега, – звернулась Карин до співрозмовника, коли Стіана ввійшла в кабінет.

Той озирнувся. У високому, стрункому чоловікові з темним волоссям і шоколадними очима жінка впізнала того, кого підхопила в барі і з ким у неї була палка, пристрасна ніч. Серце, яке кілька хвилин тому хвилювалося через запізнення на роботу, отримало нову порцію адреналіну й закалатало так, що, здавалося, проб’є стіни в кабінеті ректора.

«Зараза! Стіано, зі всіх чоловіків у Стокгольмі ти зайнялася сексом зі своїм майбутнім колегою?! – подумки сварила себе. Вона не одразу помітила, що, мало не зімлівши від несподіванки, завмерла на місці. Зробивши зусилля, рудоволоса красуня змусила себе пройти всередину кабінету під дивним поглядом начальниці Карин Карлсон.