Що планує Адріан?

— Міс, прокидайтеся. Ми приїхали, — голос водія таксі змусив Меланію сіпнутися й розплющити очі.

— Я заснула? — розгублено озираючись навколо, промовила вона.

— Так, ви так міцно спали, що я не хотів вас турбувати, — відгукнувся водій. — Одразу було видно, що ви на відповідальній посаді й мало відпочиваєте.

Чоловік перевів погляд на руки дівчини, які продовжували міцно стискати щось темно-вишневого кольору.

— Відпустіть, у вас напевно руки заніміли так довго тримати. Певно, щось дуже цінне?

— Просто пам’ять, — Меланія стримано кивнула і спокійно сховала річ у сумочку. — Я розрахуюся карткою.

Водій без зайвих питань прийняв оплату і побажав удачі.

Коли Меланія вийшла з таксі, на вулиці вже світало. Вона щиро здивувалася тому, як довго проспала на задньому сидінні. Розправивши плечі, дівчина дістала телефон — потрібно було обов’язково залишити водієві щедрі чайові в додатку за його делікатність і терпіння.

Незважаючи на те, що до початку робочого дня залишалося лише декілька годин, Меланія не могла не зайти до квартири, адже там на неї чекав улюблений кіт Маріо. При згадці про пухнастого бешкетника на обличчі дівчини миттєво з’явилася посмішка. Маріо за характером був точною копією своєї господарки: якби він народився людиною, то стовідсотково обіймав би керівну посаду.

Щойно Меланія переступила поріг, як у коридорі з’явився великий вугільно-чорний мейн-кун із розкішними китицями на вухах. Маріо не став тертися об її ноги, а одразу по-господарськи повів на кухню показувати порожню миску.

— Знаю, знаю, твій сніданок запізнився на кілька годин, — спокійно промовила Меланія, зачиняючи двері.

Вона пройшла слідом за котом, на ходу розстібаючи сумочку. Діставши темно-вишневу музичну скриньку, дівчина на мить завагалася: залишати тут чи краще зберігати в офісі?

Маріо пильно спостерігав за кожним рухом Меланії, мружачи великі зелені очі.

— Навіть не думай щось утнути, поки мене не буде, — суворо попередила вона пухнастого боса, сховавши скриньку назад до сумки.
Насипавши у порцелянову миску порцію преміального корму, Меланія одразу попрямувала в душ. Гаряча вода остаточно змила залишки втоми й допомогла налаштуватися на роботу.

Оскільки її власний автомобіль лишився на території компанії, Меланія без вагань повторно викликала таксі, яке привезло її до офісу навіть раніше, ніж зазвичай.

Гаряча кава чекала вже на робочому столі, а поруч лежав план зустрічей на цей день і кореспонденція, яка потребувала уваги Меланії. Вона встигла відповісти на декілька робочих повідомлень, як до кабінету постукав секретар і повідомив, що її дуже хоче побачити Адріан. Меланія здивувалася, але дозволила увійти.

— Доброго ранку, Меланіє. Знаю, що ти зайнята людина, і тому одразу перейду до справ, — Адріан упевнено пройшов уперед, тримаючи в руках тонку шкіряну папку. — По-перше, я прийшов ще раз особисто подякувати за довіру, а по-друге — я готовий підкріпити свою вдячність діями. Маю для «Monolith Group» одного серйозного й дуже грошовитого клієнта, який планує побудувати масштабний торговельний комплекс.

— Я чула про твою продуктивність, але сьогодні ти мене приємно здивував, — Меланія ледь помітно відкинулася на спинку шкіряного крісла. — Якщо такий початок, то яке буде продовження?

— Я впевнений, що ще не раз здивую тебе, — злегка таємниче посміхнувся Адріан.

Він уже планував покинути кабінет, як раптом його погляд зупинився на темно-вишневій музичній скриньці, яка стояла на столі.

— Цікавишся такими речами? — запитала Меланія, уважно спостерігаючи за його обличчям. — Я думала, що чоловікам більше подобаються автомобілі, аніж музичні скриньки.

— Це трохи стереотипно, не вважаєш? — засміявся Адріан, проте його погляд залишався зосередженим. — Мені здалося, що я нещодавно бачив схожу скриньку, тому й звернув увагу.

— Це неможливо, — впевнено відповіла Меланія. — Ця скринька зроблена за індивідуальним кресленням мого батька. Вона єдина у світі.

— Можливо, я помилився, — Адріан жартома підняв обидві долоні на знак капітуляції, але в його очах промайнув дивний блиск. — У будь-якому разі, вона гарна. Що ж, не буду відволікати тебе від роботи. Документи вже в тебе на столі. Якщо виникнуть будь-які питання — я до твоїх послуг.

Адріан зробив невеликий, ледь помітний уклін і вийшов із кабінету, тихо зачинивши за собою двері.

Вже за дверима посмішка миттєво зникла з обличчя Адріана. Його погляд став холодним та безжальним. Пройшовши приймальню, чоловік викликав ліфт і вже там дістав із кишені телефон.

Він швидко набрав містера Пітерсона.

— Справи просуваються навіть краще, ніж ми планували, — промовив Адріан, дивлячись на цифри поверхів, що стрімко зменшувалися. — Скоро в моїх руках опиниться те, що остаточно знищить Меланію.