РОЗДІЛ 3

Після тієї зустрічі -знайомства ми стали частіше бачитися. Гнат щоразу мене дивував. До війни він об'їздив майже всю Україну, був волонтером. Возив на фронт необхідні речі. Від початку повномасштабної війни сам пішов воювати. Отримав декілька поранень. Двічі був на межі між життям і смертю. Втратив багато побратимів.  Тепер доводиться ходити з ціпком. Люди стороняться його. Не розуміють, що завдяки таким як він вони можуть жити та працювати. 

• Знаєш, Юно, ти дивовижна жінка. З тобою легко й добре. Завдяки таким зустрічам я повільно повертаюся до нормального існування. До того, яке було колись дуже й дуже давно. Цей чоловік
• Гнате, ти справжній герой. Я вважаю тебе таким і цього достатньо. Те, що ти робив там-  неможливо збагнути жодній цивільній людині. Ми покоління зламаних душ, обпалених смертельною війною.
• Тобі треба писати. Пробуй себе в літературі. Ти обов'язково досягнеш успіху. 
• Добре, Гнате. Я буду пробувати. Давно мріяла писати і ніяк не наважувалася. Ти неймовірний оповідач. 

Потім ми довго гуляли містом, милуючись зоряним небом. Ці літні ночі запам'ятались мені на все життя. Я добре розуміла, що ці стосунки приречені. Рано чи пізно його заберуть від мене. Та я не боялася цього. Навпаки почала більше цінувати те,що зараз маю. Дах над головою, ліжко, одяг та взуття, продукти та книги. Що ще треба для щастя? Правильно - нічого. Цей чоловік змушував моє серце битися частіше й гучніше. З ним відчувала себе у безпеці. Таке відчуття ніби крилами огортає, захищаючи від жорстокої реальності. Реальність, яка настільки сильно в'їлася в мозок, що по-іншому не виходить жити. Увесь час очікуєш підступу. З жахом спостерігаєш за тим, що відбувається в новинах. Це повинно закінчитися. Україна здатна виграти війну й назавжди стерти з лиця землі навіть згадку про Росію.  Так і буде. Згодом. Наразі ж треба захищати і плекати українську мову. Саме за неї воюють солдати. Там , на сході країни.