РОЗДІЛ 1

Я не думала що наважуся опублікувати свою власну історію. Вірніше спогади про людину якій віддала своє серце. Цей чоловік наразі захищає Україну на війні. Не знаю чи повернеться звідти живим. Це неважливо. Головне що він був в моєму житті.  Я зватиму його Гнатом з питань безпеки. Ви вже пробачте мені шановні читачі. Самі знаєте в який страшний час доводиться жити. Вірніше виживати за якихось 7000 грн в місяць. Або 6000 чи за 5500.  І то якщо пощастить влаштуватись на таку роботу в маленькому місті. Львівщина насправді дуже красива і має багатющу історію. Але там, де я наразі живу - нічого цікавого нема й підозрюю що й не буде. Назву місто -Медонець. Тут багато пасік від чого пішла назва поселення. Занадто спокійне і тихе. Воно підходить більше для матусь в декреті та пенсіонерів. Я ж занадто енергійна й неспокійна натура щоб постійно плисти за течією будучи маленькою часткою сучасного українського суспільства. 

Тепер дозвольте представитися- Юнона Горленко. 31 рік. Незаміжня і без дітей. Висока сіроока шатенка яка дуже сильно любить читати книги пити каву та їсти солодощі.  Живу сама. Батьки давно померли, а брат Остап старший від мене на два роки - на війні. Ненависть до всього російського в мене буде до кінця мого земного існування. Я дуже люблю цю країну, щоб втекти з неї немов щуриха. Як це робить наша влада. Правильно казати верховна зрада. 

Я знімаю відео для тік току, публікую власні книги в інтернеті і понад усе прагну досягти успіху. Про мене мають заговорити як про талановиту письменницю самоучку. Тяга до книжок була з дитинства. Ще тоді я остаточно визначилася зі своєю майбутньою професією. Та мама вирішила, що маю бути кухарем. За три роки навчання в коледжі я остаточно зненавиділа цю професію. Потім майже 10 років роботи в сфері харчування. Далі переїзд в Медонець і смерть батьків в ДТП. Згодом 7 місяців співзалежних стосунків, а тепер тотальна самотність і зневіра в людях. Та найгірше зневіра в собі.