***

Ельфи — створіння неймовірної краси, які володіють магією стихій і побічною до неї. Вони можуть зцілювати, відновлювати, дарувати нове життя, але ніколи не вбивають інших, бо це проти їхньої природи. Ці створіння існують на Землі надзвичайно довго, намагаючись зберегти нейтральні взаємини із іншими.

Ельфи аж занадто миролюбний народ, саме тому люди вирішили, що знищити їх дуже просте завдання. Тому жити у світі поруч з людьми стало надзвичайно важко. Вони змогли зберегти свій народ ціною не одного життя.

З плином часу ельфи почали приховувати свою справжню сутність. Все для того, щоб мати змогу працювати, заводити сім'ю та й просто існувати без косих поглядів збоку чи страху бути вбитими. За зачиненими дверима власних домівок ці створіння природи вчили своїх нащадків, як правильно ховатися, і чому це варто робити.

Чанбін — власник невеличкого садівничого магазинчику на розі, вже не перше десятиліття живе серед звичайних людей. Він навчився ховати свої загострені вуха і незвичний насичено-зелений колір очей за допомогою магії. Мама від дитинства навчала його, як правильно це робити.

Однак, відколи хлопець переїхав до цього містечка, то не зустрів жодного ельфа. Він знає, що вони тут не живуть, бо інакше Бін впізнав би їх по специфічній аурі, яку мають представники його раси. Вони не ховаються перед собі подібними, бо в цьому немає сенсу.

Це не те, щоб засмучувало парубка, просто... Посилювало його почуття самотності. Батьки жили за кілька тисяч кілометрів, тому Чанбін не міг відвідувати їх частіше ніж один-два рази на рік через відстань та свою роботу.

Магазин забирав занадто багато його вільного часу. А партнера чи партнерку за п'ятнадцять років життя тут він не знайшов, через страх бути покинутим. Бін не хоче переживати такий біль знову. Колись хлопець обпікся, і більше на ті самі граблі він не стане. Тому й проводив свої дні на роботі і вдома. І, якщо вдавалося то їздив у міні-подорожі до ближніх міст.

Сьогодні відвідувачів було на диво мало. Тому Чанбін просто нудився, тихенько вирощуючи квіти у горщиках. Він відчував, як магія теплими потоками лине його тілом, наповнюючи насіння життям. І все ж у магії природи було щось прекрасне і чаруюче. Вона лагідна, як весняне сонце, та зігріває зсередини. Тому юнак був більш ніж задоволений своїми здібностями, які дісталися йому від матері. Батько ж володів магією води, яка ідеально доповнювала мамину. Чанбін тепло всміхається, згадуючи батьків, які постійно жартівливо сперечалися між собою чиї ж здібності кращі. Час від часу залучаючи Біна до своїх суперечок.

Від думок хлопця відволікає тихий передзвін музики вітру, яка була прикріплена прямо перед вхідними дверима. Вона дозволяла дізнатися чи є нові відвідувачі, коли юнак був особливо заклопотаний. Бін кидає погляд на монітор, який транслював запис з камер, і вражено видихає, бачачи на екрані парубка неймовірної краси. Невже доля сьогодні всміхнулася йому.

Залишаючи квіти у спокої, він виходить в основний зал, щоб привітати нового відвідувача. Але всі слова якось губляться, коли Чанбін роздивляється хлопця, який явно знічується під його захопленим поглядом.

— Вітаю, — отямлюється, привітно всміхаючись. — Чим я можу вам допомогти?

— Доброго дня, — незнайомець віддзеркалює його вираз обличчя. — Я шукаю землю для кактуса. Нещодавно отримав його в подарунок і не знаю, яку краще підібрати.

Чанбін знову зависає, задивляючись на привабливе личко. Хіба ж люди такими бувають? Він обережно вдивляється в ауру хлопця, але не бачить там і дрібки ельфійської натури. Ледь стримуючи розчарований видих юнак продовжує всміхатися.

— Тож ви допоможете мені? — схоже незнайомець втомився чекати, поки Бін відповість йому.

— Так, так звісно, — він трохи струшує головою. — Пробачте, сьогодні якийсь дивний день, а я разом із ним.

— Все гаразд. Не переймайтеся, — м'яко всміхається парубок, слідуючи за Чанбіном, який рухається у бік пакетів із ґрунтом для рослин.

— Ось цей буде найкращим вибором, — він всміхається, віддаючи незнайомцю невеличкий пакет із землею. — Але ще рекомендую купити новий горщик для рослини, якщо ви досі його не маєте.

— Маю, — впевнено киває. — З цим проблем не виникло, — його усмішка стає ширшою.

Але увагу Чанбіна привертають рукавички із тонкої шкіри, у які хлопець одягнутий. Дивно, адже зараз середина літа, і для такого аксесуару занадто жарко. Зрештою, це не його справа, може у хлопця алергія, і тому він змушений носити їх. Взагалі не виховано так відкрито розглядати людей.

Він оголошує ціну за ґрунт, і очікує оплату. Однак, коли хлопець намагається витягти карту, та постійно зізковзує через рукавички. Юнак тихо лається, і у висновку знімає одну, щоб підняти карту. Але Чанбін, який поспішив допомогти не бачив цього, тож у висновку схопив незнайомця за руку. А той видавши наляканий і здавлений писк, відсахнувся випадково заморожуючи кінчики пальців Біна.

— Пробачте, — він ледь не плаче, вдягаючи свою рукавицю. — Я не хотів. Мені дуже шкода. Це чиста випадковість. Може викличемо швидку?

— Спокійно, — Бін легко скидає морозець із своїх пальців, змушуючи його розтанути краплями води. — Я все розумію. Ви просто злякалися. Нічого страшного не трапилося. Але краще не показуйте цього трюку з іншими. Вони можуть неправильно зрозуміти.

Лише зараз він звернув увагу, на занадто бліду майже блакитну шкіру хлопця. На сріблясте волосся, пасма якого вибилися з низького хвоста і обрамлювали неймовірно привабливе обличчя. У людей точно немає подібних.

— Тож, як давно ви у місті, і які чари використовуєте, що я не зміг побачити вашої аури? — Бін зацікавлено оглядає парубка, який трохи знічується, оплачуючи свою покупку.

— Лише кілька днів, — незграбно підкидає пакет у руках. — Тому ще не надто пристосувався. А про магію, то це звичайна захисна.

— Але ж я не зміг... — він різко закриває рота, привітно всміхаючись постійній клієнтці, а незнайомець швидко зникає, залишаючи Чанбіна з пекучим відчуттям розчарування.