Квітка що дивиться

Всі діти однаково полюбляють дитячі майданчики. 

Менші длубаються в пісочниці, трохи старші розгойдуються на гойдалках, створюють шалені вихори на каруселях. Дехто, як мавпенята, висить на гілках дерев. 

Матусі сидять, пліткують на лавках, деякі носяться по майданчику, намагаючись вберегти геть маленьких від чергової спроби випробувати себе на міцність у цьому світі. 

Тимофій вийшов зі школи й побродив районом, зазираючи то на один, то на інший майданчик. Було нудно. Все звичне: він був і тут, і там, і сям! 

Хлопчик пригадав, як колись гуляв із батьками в лісі, і там, за річкою, якщо перейти невеличкий саморобний місток, був старий майданчик. Гойдалки на ньому були зроблені з грубих, злегка відшліфованих стовбурів дерев. Довкола неймовірно пахло квітами, хоча самих квітів він не пам'ятав. 

Раптом захотілося туди. Тимофій пам'ятав дорогу. Він поправив рюкзак на плечах і попрямував до лісу, нікуди не звертаючи. 

Пробрів звивистою стежкою повз декількох людей, що теж відпочивали в лісі. Перейшов хиткий місток, розпластавши руки в різні боки, імітуючи канатохідця. 

Продерся крізь високі зелені кущі й побачив його: дивний майданчик із деревини. 

Яскраве сонце раптом сховалося за випадковою сірою хмарою. Це надало старій гойдалці трохи моторошного вигляду. Вітер розгойдував старе поліно, в яке були вкуті металеві ланцюги, що місцями поіржавіли. 

Тимофій трохи злякався, хоча саме цей переляк розпалив у ньому ще більше цікавості. 

Хлопчик зробив упевнений крок. Разом зі скрипом ланцюгів вітер доніс п'янкий аромат троянд. 

— Привіт, юний гостю мого саду! — молода дівчина з'явилася перед ним, наче нізвідки, і привітно посміхнулася. У руках вона тримала рожеву троянду. Мовчки простягнула йому квітку. 

Хлопчик слухняно взяв троянду, зачарований якоюсь дивною силою. Вдивився в чарівну ніжну квітку. Квітка, сповнена дивного співчуття, одиноким оком подивилася на нього. 

Пучки пальців Тимофія пронизав різкий гострий біль. Краплі крові виступили й перетворили шипи квітки на червоні замість зелених. Кров не впала з них. Шипи жадібно всмоктали її. 

Тимофій упав. Не в змозі ворухнутися, він оглядав майданчик з підлоги одиноким оком. Божевільно водив ним по колу, помічаючи краї рожевих пелюсток... 

Дівчина божевільно розреготалася, перетворившись на стару потворну відьму, підняла обидві одноокі троянди й, пританцьовуючи, побрела геть, наспівуючи. 

Настав час відьми викрасти чужу молодість. 

Відьма зайшла до старого дерев'яного будиночка, що ззовні геть заріс плющем. 

Поставила квіти в грубу глиняну вазу й почала роздмухувати полум'я в кострищі, що було облаштоване просто посеред будинку, у підлозі. 

Багаття тим часом ніяк не хотіло розпалюватися. Стара раз по раз чиркала сірниками. 

Тимофій тим часом усвідомив, що може ворушити пелюстками. Далі вдалося поворухнути стовбуром. Він подивився на свого побратима по нещастю одиноким оком, мовляв, порятунок можливий! І почав відчайдушно розгойдуватися. Троянда-сусід зрозуміла не одразу! Проте, щойно усвідомила, що робить новий бранець, одразу теж спробувала рухати стовбуром. 

Глиняна вазочка піддалася, затанцювала й, зробивши оберт, полетіла вниз, зачепивши якусь колбу із зіллям. 

Глиняна посудина розбилася! Квіти випали. Зелене зілля щедро окропило рослини. 

Відьма обернулася й заверещала. Хлопчики, відчувши ноги, кинулися навтьоки. 

«Жаль, мама за рюкзак сваритиме!» — пронеслося в голові хлопчика, коли він босоніж нісся подалі від лісу й відьми.