Розділ 9. Весільне святкування

Першими Храм покинули гості-еміри. Далеко вони не пішли. Розділившись, вишикувалися на вівернах у дві шеренги й супроводжували нас дорогою від Храму до палацу.

Гордий батько їхав попереду процесії. Одразу за ним ковзала бурштиново-медова віверна Ергана, несучи нас двох на собі. Емір усипав наш шлях підношеннями. Він жменями розкидав солодощі та дрібні монетки по обидва боки дороги в радісний натовп. Верткі хлопчаки вискакували вперед дорослих і вихоплювали солодощі один перед одним. Хоча й дорослі не відставали. Радісні вигуки, привітальні вигуки супроводжували нас усю дорогу до стіни, що оперізує палац еміра.

Ерган міцно притискав мене до себе. Спиною я відчувала, як його груди вібрують від задоволеного драконячого бурчання. Воно діяло заспокійливо, тож практично одразу я розслабилася і посміхалася під хусткою, дивлячись на наївну радість городян. На Алракісі такої традиції не існувало. Весільні церемонії драконів давно стали закритими, тільки для своїх. Преса допускалася в суворо регламентований час, відразу після долини Друїдів, щоб зробити кілька офіційних знімків. Здебільшого церемонія закінчувалася рясним застіллям у Гніздів'ї, звідки молоді збігали і проводили час удвох у якій-небудь романтичній, з погляду драконів, обстановці.

Атмосфера святкового Шатхара вражала. Яскраві розтяжки прапорців косо перекреслювали вулиці на рівні дахів. Та й дахи не були порожніми. Хтось, намагаючись краще роздивитися ходу, вмостився на плоских перекриттях і звідти радісно улюлюкав.

Від самого Храму лунала музика. Барабанщики йшли за нами. Майже у всіх витягнуті барабани були закріплені ременями на поясі. Лише один чоловік ніс гігантський барабан у руках. Інструмент мав низький тембр звучання і добре відтіняв звуки своїх побратимів. Молоді чоловіки руками вибивали гучний бадьорий ритм. А перевертні-воїни із загону Ергана співали пісню без слів. Чоловічі гортанні голоси пробиралися під шкіру дражливим свербінням.

Від усього цього почувалася я трохи дивно — немов у мені пузирився ігристий напій, і дракониці було мало місця всередині. Хоча вона й не рвалася активно назовні. А ніби переверталася, пристосовуючись до нового розміру. Тупцювала, немов пристосовувалася перед останнім кроком.

Думки були трохи плутаними. Я намагалася зрозуміти, що змінилося в мені з того моменту, як я сказала заповітне «так» і виголосила клятву. Чи «так» я не говорила, а тільки клятву? Хоча яка різниця, якщо тепер ми з Ерганом чоловік і дружина!

Копалася я в собі й не знаходила змін. Свідомість не заволакувала від бажання розчинитися у своєму обранцеві. Терміново гніздуватися мені не хотілося, як розповідала мама, згадуючи своє весілля з батьком. Та й бабуся Ядвіґа казала, що для жінки весілля — це завжди та точка відліку, після якої її бажання набувають однієї зацикленій спрямованості — обзавестися потомством якнайшвидше.

— Ти шумно думаєш, — раптом пролунало над вухом. Голос Ергана звучав інакше. Він немов став глибшим, оксамитовішим і проникав у саму мою жіночу сутність. Зковтнувши, я повернулася до нього, заглядаючи в неможливо сині озера його очей. Потонути в них можна. Чи розчинитися?

— Ти чуєш мої думки? — прошепотіла. От уже не думала, що злякаюся цього. Я готова заради пари на все. З життям розлучуся, якщо знадобиться, але впустити в думки...

Усі дракони тією чи іншою мірою менталісти. І мене з дитинства вчили захищати свій розум від вторгнення. Навчав найкращий із найкращих — батько.

— Мені не потрібно забиратися в твій розум, Еолайне, — зітхнув дракон. — Просто я тебе відчуваю. Твою прекрасну голівку переповнюють думки. Залиш усе на потім. Радій нашому святу і пам'ятай, що я тобі пообіцяв. Ти сама маєш попросити мене про гніздування.

Ерган рукою із затиснутими поводами міцніше притиснув мене до себе. Мізинцем погладив мій живіт. Попри шари цупкого одягу, ця ласка викликала неконтрольоване тремтіння і протилежні бажання: втиснутися в його міцне тіло сильніше і відсунутися. Боротьба із собою була недовгою. Я знову притулилася до дракона спиною і поморщилася. Власне боягузтво дратувало. Мій чоловік гідний більшого, ніж дружина, яка сумнівається в ньому.

«Треба більше йому довіряти» — нагадала собі і з полегшенням побачила, що ми під'їхали до масивних, окованих залізом воріт.

Територію палацу еміра оточувала чотириметрова кам'яна стіна. Потрапити за неї могли тільки запрошені гості. Непрохані — розплачувалися життями. Я виявилася винятком.

Ворота охороняли піщані леви із загону охорони палацу. Варто було нам минути ворота, як їх одразу ж закрили на міцний залізний засув. Озброєна охорона стояла і з внутрішньої сторони. І це була не просто почесна варта. Тут були найкращі бійці зграї Джафара.

З усієї процесії з нами зайшли тільки барабанщики і частина загону Джафара. Самого його востаннє я бачила, тільки коли ми під'їжджали до Храму.

Воїни охорони з барабанщиками організовано вишикувалися і попрямували в бік казарми. Ерган же спрямував віверну вглиб території, у внутрішній двір із фонтаном.

На мій подив жоден емір не в'їхав усередину.

— Чому емірів не запросили? — тихо уточнила. Знала, що їхня присутність можлива на території казарми.

— Вони святкуватимуть наше весілля в пустелі. Уже підготовлено табір біля східної стіни.

— Ми теж підемо до них?