19. Чужими очима

Опустивши меч, Джуліана підняла руку з чарівним кільцем. З нього зірвалася зелена іскра, що вразила супротивника. Здувши біляве пасмо з обличчя, жінка випросталася. Біля її ніг лежали два чарівника, один із них був уже мертвий. Недоречно на острів з'явився Мерлін зі своїм орденом.

– Принцеса. – гукнув її чоловічий голос. - В нас проблеми. Леліла зникла.

Жінка вилаялася, помітивши чарівника, що наближається до неї.

- Розберемося з нею потім! Забери дітей звідси! - наказала вона, ступивши назустріч Мерліну.

 Не чекаючи його атаки, Джуліана перша завдала удару. Вогняне заклинання врізалося в щит, створений чарівником.

Чарівниця посміхнулася, нахиливши голову. З Мерліном було битися в насолоду. Він уміло володів, як холодною зброєю, так і магією. Трохи поступався йому Альбрехт. Можливо, якби прожив більше, то перевершив брата. Третім її улюбленим супротивником був Морл.

- Роверетто! – заклинання подібно до блискавки вдарило в камінь, залишивши на ньому обвуглений слід. Принцеса в останню хвилину встигла відскочити убік.

* * *

- Я впевнена, що все буде добре. - Люба доторкнулася до передпліччя подруги, намагаючись її втішити. – Скоро Мерлін повернеться.

- Мені страшно, Люб. А раптом із ним щось станеться? - дівчинка сіла на ліжко, закривши обличчя долонями. Так вона просиділа кілька секунд. - Як важко чекати.

- Я принесу заспокійливу настоянку. Соня вчора зварила. Сподіваюся, що щось залишилося. Зараз багато охочих.

Лера кивнула, виринувши зі своїх думок. Коли за подругою зачинилися двері, дівчинка перевела погляд на вікно. Настоянка Соні зараз би їй допомогла. Усю минулу ніч вона не змогла заплющити очей. Тривога з кожною годиною тільки зростала.

З легень раптом вибило все повітря. Налякана до смерті, Лера спробувала вдихнути, але нічого не вийшло. Кімната пливла. Закотивши очі, дівчинка звалилася на ліжко. Останнє, що вона пам'ятала, як потилиця торкнулася чогось твердого, далі настала темрява.

* * *

- Лікурембо! - з долонь юного чарівника вирвався потік магії. На боці противника був досвід і здатність керувати рослинами. На його ж родова магія.

Влад напружено стежив за кожним рухом чоловіка. Особливо він не упускав з уваги його руки. Чарівник будь-якої миті міг змусити якусь рослину прискорити зростання. Владу не хотілося, щоб його знерухомили. Він сумнівався, що йому збережуть життя. Тим більше хлопчик бачив, як легко ростомаг упорався з їхнім найсильнішим чарівником.

Якщо від цього залежало його життя, Влад вирішив не гребувати смертельним заклинанням. Навіщо він його вивчив?

Зібравши всю силу в долонях, хлопчик приготувався вимовити потрібні слова. Минулого разу вийшло спонтанно. Якщо ця спроба провалиться, він виявиться беззахисним.

Від хвилювання стали тремтіти коліна. Зробивши крок назад, Влад стиснув спітнілі долоні. Хлопчик спробував сказати заклинання, але горло звело спазмом. Охоплений панікою він не помітив, як до ноги підібралося тонке стебло.

Від несподіванки скрикнувши, Влад звалився на спину. Від удару головою в очах потемніло.

Налиті свинцем повіки відкривалися неохоче. Перше, що впало у вічі, це темне небо й обличчя, обрамлене світлим волоссям. Навислий над нею чоловік виглядав недружелюбно.

- Вітольд ... - прошепотіла Лера, і тільки тоді зрозуміла, що голос у неї змінився.

Захотілося заверещати від жаху. Мало того, що вона була вже не в своїй кімнаті, то ще в тілі якогось хлопця. Хоча чогось якогось… Сьоме почуття підказувало, що це був Влад. І воно не помилилося.

Хлопчик відповз назад, спробувавши стати на ноги. Чарівник стиснув долоні, щось подумки наказавши, і з землі з'явилися два стебла.

Лера панікувала. Якщо вона щось не зробить, Влада або задушать, або розірвуть на частини. Але й нашкодити ростомагу їй не хотілося. Невдовзі вона зрозуміла, що в неї нічого не вийде. Магія у цьому тілі не підкорялася її наказам.

Завмерши на колінах, хлопчик підняв налякані очі на чарівника. Зелені стебла погрозливо наближалися до нього.

- Може, не будемо битися? Який у цьому толк? - Лера гарячково думала. — Тим більше ви не зможете вбити мене. Я ж… – хлопчик скрикнувши, відскочив убік. У те місце, де він щойно стояв встромило покрите шипами стебло. - Дитина ...

Лера подумки вилаялася. Цей ривок дозволив їй піднятися на ноги, але вона все ще була беззахисна.

«Владе! - дівчинка спробувала докричатися до свідомості хлопчика. - Що ж відбувається? Як же так?!" - усі питання були риторичними.

- Мені не принесе це задоволення, хлопче. Але я з радістю зроблю боляче твоєму вчителю! – брови чоловіка зійшлися на переніссі. Поворухнувши довгими тонкими пальцями, він наказав стеблу знову підвестися.

- Що він вам зробив? - вигукнула Лера голосом Влада. Її справді цікавило це питання.

- Він вчинив підло. - зміряв його поглядом ростомаг. - Я його доручення виконав, а він замість оплати наказав мене вбити. Але щось пішло не так… Я живий! А ось моя сім'я через нього гниє у землі! – у зелених очах чарівника спалахнула злість.