17. Флуррі Алф

За вікном, на вузькому підвіконні, цвірінькала пара горобців. Зима остаточно відступила. У повітрі вже відчувалася весна.

Лера, усміхнувшись, потяглася, і тільки потім розплющила очі. З моменту, як вона помирилася з друзями, почало все налагоджуватися. На уроках знову її почали хвалити. Чи це не щастя?

Сьогодні Лера дозволила собі поніжитися у ліжку довше. Не треба було кудись поспішати, всі завдання вона вже зробила.

Перевернувшись набік, Лера тихо засміялася. Люба спала, підклавши під щоку одну руку, а другою обіймала плюшеву панду. У подруги на шафі стояв цілий зоопарк із м'яких іграшок. Більшість дарувальників Лері були невідомі.

Перевівши погляд, Лера помітила Мотю, що скрутився в її ногах. Рудий кіт займав собою весь вільний простір. Люба з ним мала складні стосунки, саме через нього її «зоопарк» переселився на шафу.

Одягнувшись, Лера взяла з тумбочки папір та олівці, і пішла до вітальні. Бажання помалювати там миттєво зникло – вітальня будинку №7 була схожа на поле бою. Фиркнувши, дівчинка повернулася до спальні за верхнім одягом.

«Як вигідно володіти магією. Розбиваєш, потім лагодиш... А я краще піду на берег погуляю». - подумала вона, пробираючись до вхідних дверей.

У вітальні зараз були всі крім Андрія та Люби. Подруга ще спить, а ось Андрій? Де він зараз: у кімнаті чи зі своєю Мілою?

Відкинувши непотрібні думки, дівчинка попрямувала у бік замку. Гуртожиток Вольфрама знаходився найближче до океану. Від нього до сходів на берег було кілька хвилин ходьби.

Повіяв прохолодний вітер. Застебнувши куртку, Лера ступила на верхню сходинку г-подібних сходів.

* * *

Хвилі котилися на пляж, залишаючи сліди на мокрому піску. Потім, відступаючи, вода несла з собою дрібні мушлі та водорості. Сьогодні океан був спокійний.

Лера любила це місце. Тут її ніхто не міг потурбувати. Чомусь студенти Резенфорда не часто спускалися на берег. Слухаючи шум прибою, дівчинка дістала з сумки альбом та олівці.

 Їй завжди хотілося дізнатися, що ховається під водою? Які вони русалки? Лера бачила їхні фотографії у шкільних підручниках. Деякі були дуже красивими, деякі – настільки страшними, що морський біс виявиться милим створінням.

В хорошу погоду Лера з берега могла бачити вдалині острів. Студентам заборонялося наближатися до нього. За розповідями, поряд із островом знаходиться підводне місто.

 Подивившись на свої етюди, дівчинка підібгала губи – природа у неї виходила не дуже. Лера перевернула сторінку, розмірковуючи, що може намалювати. Але наступний лист уже був зайнятий.

Дихання збилося. Дівчинка закашлялася, подавившись слиною. З недомальованого портрета на неї дивилися великі карі очі. Лера посміхнулася, торкнувшись пальцями до білого аркуша. Цей малюнок вона зробила рік тому.

У неї тоді настільки живими вийшли очі, що вона злякалася продовжити та зіпсувати малюнок. Це були очі дорогої їй людини. Того, кого вона дуже любила. Андрія…

Закривши альбом, Лера несподівано вирішила повернутися до гуртожитку. Почувши чийсь сміх, дівчинка повернула голову до сходів. Там невдовзі з'явилися хлопець та дівчина.

- Хоч у когось все легко та просто. - вголос подумала вона, спостерігаючи за парочкою. – Невже у мене так не буде?

Повернувшись після вечері, Лера застала сусідку по кімнаті за переглядом її альбому. Застигши на порозі, дівчинка подумки постукала себе по лобі. «Якою треба бути дурепою, щоб залишити малюнки на тумбочці».

– Він знає, що ти його малювала? - захихотіла Люба, повернувши альбом.

Лера прикусила губу - якщо Люба помітить хвилювання, то тему закрити швидко не вийде.

 - Так. - витримавши паузу, спокійно відповіла Лера. – Я не лише його малювала. – нахабно брехала вона.

– Інших не бачу. – Люба почала перегортати сторінку за сторінкою. – Невже він тобі так подобався? – знову хихикнула вона. - Як на мене нічого особливого.

Не стримавшись, Лера чмихнула, чим і видала себе.

- Любо, давай закриємо цю тему. Мої почуття зараз не важливі!

- Добре! – підозріло швидко погодилась подруга. Наступної хвилини Лера зрозуміла – рано раділа. - Тобі треба від нього відволіктися. Якщо не хочеш знайомитись у реалі, напиши комусь у мережі. Ти взагалі десь зареєстрована?

Лера похитала головою. Закотивши очі, Люба дістала з кишені мобільний телефон.

– Зараз зареєструємо тебе.

- Люба! Не треба! - замахала руками Лера, але її вже ніхто не слухав.

Через п'ять хвилин Лера вже дивилася на щойно створений обліковий запис.

- Ти пропонуєш мені одразу обманювати людей? Ну яка я Марта Блек? – насупилась Лера, дивлячись на ім'я та фотографію здерту з інтернету.

– Тут більшість під вигаданими іменами. Я взагалі твоє особисте життя влаштовую. А ти ще невдоволена!

Лера хотіла вже сказати, що її ніхто не просив, але це виглядало б грубо. Зітхнувши, вона вирішила подивитися, в якому додатку зареєструвала її Люба. Це виявився звичайнісінький чат. З особистої інформації лише ім'я, вік та інтереси.