16. Відверта розмова

Лера стояла притулившись плечем до стіни. Уроки закінчилися, але йти до гуртожитку їй не хотілося. Поглинута думками, вона нікого навколо не помічала. А подумати їй було про що.

- Лера Шліман, це ти? - почула вона раптом дівочий голос.

Дівчинка кивнула, побачивши перед собою старшокурсницю з її факультету.

- Професор Мерлін передав, щоб ти негайно до нього підійшла! – сказала дівчина.

- Навіщо? - розгублено запитала Лера.

- Не знаю. Але він був злий. Сильно. – відповіла дівчина. Поплескавши її по плечу вона підбадьорливо додала. – Ти не бійся! Мерлін у нас строгий, але відходить швидко. Якщо ти щось завалила, то потім перездаси!

Лера подумки схопилася за голову. Ця дівчина навіть уявити не могла, скільки всього вона завалила. Найімовірніше викладачі повідомили Мерліну про її успішність. Тепер на неї чекав скандал.

Подякувавши, Лера помчала до вежі, де був кабінет Мерліна. Коли попереду з'явилися двері, настрій стрімко впав у прірву. Лера була готова розплакатися від розпачу. Як вона тепер пояснить йому свої погані оцінки?

Коли помутніння минуло, вона одразу взялася за навчання. Але результати видалися невтішними. Пропущений за цей час матеріал зібрався для неї сніжною кулею. На жаль, сама вона не могла впоратися. А допомогти немає кому…

Штовхнувши двері, дівчинка увійшла до кабінету. Мерліна вона побачила  біля свого столу. Від його похмурого погляду голова сама втиснулася в плечі, а ноги перестали слухатись.

- Мерлін…

Чарівник узяв зі столу паличку та одним рухом зачинив двері на замок. Лера злякано завмерла біля задньої парти, підходити до дядька вона боялася.

- Як це розуміти? – очі чарівника недобре блиснули. - Чому раптом мені доводиться за тебе червоніти?

- Мерлін, я… - спробувала сказати Лера.

- Мовчи. До мене щойно підходила Корнелія Фуолк. Більшість викладачів їй встигли поскаржитися на тебе. Знали б вони, що ти моя племінниця, то прийшли до мене! Як ти могла так безвідповідально поставитися до навчання? Це твій обов'язок! Якщо ти думаєш, що твій родовід звільняє тебе від усього, ти помиляєшся! - Мерлін вирував. – Я саме цього боявся! Чого ти добиваєшся, скажи?! Може, я в чомусь винен?!

Лера стояла, похнюпившись, слухаючи град зі звинувачень. Сльози одна за одною почали скочуватися її щоками. Дівчинка вже було відкрила рота, але з тремтячих губ вирвався тільки схлип.

Побачивши сльози на її очах, гнів Мерліна вщух. Підійшовши, він обійняв її за плечі і провів до найближчого стільця. Вона тремтіла як осиковий листок, щільно стиснувши повіки, і намагалася стримати ридання.

- Лер, дівчинка моя. Розкажи, що в тебе сталося? Усі проблеми можна вирішити! Тільки скажи!

На цьому моменті Лера остаточно заплакала. Спроби Мерліна заспокоїти її не мали успіху. Дівчинка продовжувала схлипувати, уткнувшись у його жилетку.

Вантаж, що носила на серці стільки часу, не давав їй спокійно жити. Піднявши заплакані очі на дядька, дівчинка, зволікаючи, зважилася все розповісти.

— Того дня, коли я зникла, мене покликав Фалсус. Ми часто до нього ходили із друзями. Він робив нам знижки у своєму магазині. У розмові з ним я промовилася, що мене може приспати лише кава. Тоді в мене був закладений ніс, і я не відчула запаху напою. Отямилася я вже в замку Голдена. Морл запросив мене до себе на вечерю, і повідомив, що хоче зі мною одружитися. Якщо я, звичайно, виявлюся Принцесою Часу. Чотири дні пройшли добре. Я була його дорогою гостею. А потім він відвів мене до чарівного Дзеркала. - Лера тихо зітхнула, замовкнувши на якийсь час. - Воно сказало, що я не та, і мене треба вбити! І він це зробив! Обійняв. Пообіцяв, що ніхто мене більше не скривдить. І всадив ніж у спину.

Мерлін слухав мовчки, намагаючись нічим не відволікти племінницю. Те, що вона розповідала було жахливим. У нього виникло багато запитань.

- Я не знаю, чому лишилася жива. Просто раптово прокинулася у кімнаті схожій на склеп. Звідти мені вдалося втекти. А ось потім…

До цього Лера говорила практично не зупиняючись. Подальші події викликали в неї нестерпний біль.

- Морл мене спіймав, і кинув у в'язницю. Він хотів моєї смерті, а перед цим… - Лера знову замовкла. Язик не поверталася сказати, що відбувалося після. – Мене врятував Лис, учень Морла. Це завдяки йому повернулася додому. - з грудей вирвався ще один схлип. – Мене тут кривдять. Кажуть, що я сирота, і мені не місце у цій школі.

Мерлін обійняв її та погладив по голові.

- Не хвилюйся, всі винні будуть покарані! Я так цене залишу! - рука сама собою стиснулася в кулак, а очі палали гнівом. - Він у мене за все заплатить! Більше, я його не прощу!

Дівчинка здригнулася, подивившись у вічі дядькові. Адже він не брехав! Тільки їй яка користь від цієї війни? Адже нічого вже не повернути? Навіщо роздмухувати вогонь?

– Мерлін, прошу, не треба. Не наражай себе на небезпеку через мене.

- Зі мною нічого не станеться – я безсмертний!

- Так він теж! Будь ласка, хай усе залишиться як є.

Мерліну довелося погодитись. Йому не хотілося ще більше засмучувати улюблену племінницю. Але собі він вирішив, що якщо трапиться нагода, він тому за все помститься.