14. Я зроблю тобі боляче

Прийшла до тями вона через кілька хвилин. Розплющивши очі Лера побачила над собою білу стелю. Почувши поруч шарудіння, дівчинка повернула голову, та так різко, що біль пронизав шию. Біля ліжка на стільці сидів Мерлін. Вчорашні спогади несподівано спалахнули у неї в пам'яті. Такою ж людиною прикинувся Морл. Дівчинка напружилася, мимоволі стиснувши ноги.

Побачивши, що вона прийшла до тями, Мерлін полегшено видихнув.

- Нарешті. - в очах чоловіка горіла тривога. - Отямилася. Що з тобою трапилося? Де ти була весь цей час?

Лера хотіла смикнутись, коли її долоня опинилася у його руці. Холод пройшов від зап'ястя до ключиць.

– Мерлін. Скажи, яке прізвище було у моєї матері? – дівчинка вичікувально дивилася в очі дядька, чекаючи будь-якої каверзи.

Чоловік важко зітхнув, стиснувши її сильніше.

- Вольфрам ... - було видно, що Мерлін вимовляв це з небажанням.

- Чому ти мені раніше не казав?

- Я хотів, щоб ти була звичайною. Боявся, що спорідненість із засновницею тебе зіпсує.

- А чому зараз сказав? - серце підказувало їй що це її дядько, але вона хотіла переконатися.

– Я злякався, що втратив тебе! Неправильно було про це мовчати. Твої батьки мені б не пробачили.

Дівчинка посміхнулася, стиснувши його руку обома долонями.

- Я все знаю! І про бабусю також.

- Звідки? - здивування на обличчі Мерліна було щирим.

- Мені сказав Морл ... - посмішка безслідно зникла з губ. Випереджаючи наступне запитання, дівчинка відповіла. – Я весь цей час була у його замку. Він викрав мене. Мені дивом вдалося втекти, переодягнувшись в інший одяг!

Лера вирішила промовчати про те, що з нею відбувалося весь цей час. Краще якщо вона розповість лише частину правди.

– Мерлін, прошу, я дуже втомилася. У мене болить все тіло через… - Лера на мить замислилась, вигадуючи причину. - Падіння. Зроби  мазь для загоєння, будь ласка.

Мерлін кивнув, провівши долонею по її волоссю.

- Переодягнися поки що.

Коли він пішов, Лера опустила погляд на свій одяг. Провівши пальцями в'язаним рукавом, вона тихо зітхнула. Заплющивши очі, дівчинка поклала голову на подушку.

- Дякую. - прошепотіла вона, обійнявши себе за плечі. Спогади про хлопчика, що врятував їй життя, теплом обізвалися в грудях. Губи самі по собі розпливлися в усмішці. - Дякую…

* * *

Лера стала перед дзеркалом, упершись руками об раковину. Поруч була баночка з маззю, виготовлена ​​Мерліном. Дівчинка довго не відводила погляду від синців на шиї та плечах. Якби Мерлін їх побачив, то питань було б не уникнути.

А що йому відповісти? Зізнатися? Вона подумати не могла, що про її таємницю ще хтось дізнається. Мерлін не зможе залишити це безкарним. А їй не хотілося, щоби через неї вони відновили ворожнечу.

Зачерпнувши пальцями в'язку субстанцію в баночці, дівчинка нанесла її на ногу, трохи вище за коліно. Цей легкий дотик змусив кров закипіти у жилах. Тяжко задихавши, Лера прикусила губу.

Різкий біль пронизав скроні. Варто їй заплющити очі, як вона знову відчула неприємний запах тюремної камери. І подих… по шиї пробігли мурашки.

Намагаючись стримати крик, дівчинка прикусила губу сильніше. З незажитих ранок потекла кров. А поміж стиснутих долонь пробігли трохи помітні язики полум'я.

Смак своєї крові у роті привів її до тями. Сльози одна за одною почали скочуватися по щоках.

- Лера. Як ти там? – почувся з-за дверей схвильований голос дядька. - Я приготував поїсти!

Витерши рукою сльози, Лера підняла очі на своє відображення.

- Кілька хвилин! - крикнула вона, поклавши руку на груди, що здіймалися від частого дихання.

Серце стукало так, що якби не ребра, воно вже давно вистрибнуло б з грудей. Зробивши глибокий вдих-видих, дівчинка продовжила наносити мазь на гематоми.

Через п'ятнадцять хвилин вона спустилася до Мерліна на кухню. Від виду їжі нудило. Але переборовши себе, Лера трохи поїла.

- Скільки часу лишилося до кінця канікул? - поцікавилася вона.

- За чотири дні приїдуть твої друзі.

- Ти їм сказав? - хвиля обурення підкотила до горла, хоча відповіді не пролунало.

- Звичайно, ні! Я і орден шукали тебе весь цей час. Мені навіть на думку не могло спасти, що ти перебуваєш не в герцогстві. Що цей негідник тобі зробив? Він тобі погрожував?

Лера знизала плечима. Морл ці дні ставився до неї, як до бажаній гості. У неї навіть закралася надія, що він її кохає. Невже вся ця увага була фальшивою? Невже вона так і не навчилася розумітися на людях? Як він міг віддати її стражникам?

Лера думала, що ненавидітиме його за ніж встромлений у серці. Але ні! Він дозволив це зробити з нею! Покарання за те, що вона не померла... Не стримав своєї клятви. Зрадив!

- Давай про це забудемо! Я нарешті вдома. Не хочу згадувати… - і щоб закінчити розмову і піти, дівчинка позіхнула. - Я втомилася. Якщо ти не проти, я піду посплю.