10. Золотий пегас

Покрутивши в руках склянку із соком, Лера задумливо подивилася у вікно.

- Люб, у тебе колись були слухові галюцинації?

- Не знаю! А що це таке?

- Ну, коли кажуть одне, а чуєш зовсім інше!

- Ні! Тоді не було! А що таке? - в очах подруги розгорівся інтерес, вона навіть відклала книгу. – Що ти почула?

- Так, так. Не має значення… - Лера знову відчула себе ніяково. На щастя, Люба вирішила не влаштовувати розпитувань.

Після того випадку у вітальні Андрій тримався з нею відсторонено. Це наштовхувало на думку, що вона все почула правильно.

«Невже Андрій зізнався мені у почуттях? Мені?! Він же сам казав, що я його найкращий друг. Як же так ... - як вона не намагалася не вдавалося переконати себе, що їй почулося. Єдиний шанс дізнатися, це звернутися безпосередньо до Андрія. - А якщо це правда? Як мені пояснити свою відмову?»

Коли мова заходила про Андрія Лера геть забувала про свої почуття до Морла. Він був десь там далеко, у її мріях. Андрій же був поруч із нею. З ним їй було добре.

Саме через страх дізнатися правду вона і відкладала розмову.

Так непомітно пролетіло два тижні, підійшли семестрові іспити. Залишилося півтори тижні до канікул,  і у них не було часу на подібні дурниці. Усі, без винятку, займалися підготовкою.

* * *

Лера стояла мало не торкаючись носом вітрини художнього магазину. На щастя, ніхто її не бачив у цей момент. Маніячний блиск в очах міг налякати будь-кого. Подумки Лера несла із собою половину магазину, або навіть весь…

Мерлін уже пообіцяв подарувати їй на Новий рік невеликий набір. Туди входили фарби, пензлі, мольберт, хост… Невеликий набір. Зовсім…

Друзі тільки крутили пальцем біля скроні. Налюбувавшись вдосталь вітринною, дівчинка наважилася увійти до раю художників.

Запах фарб і паперу відразу ж долинув до її носа. Дівчинка потерла долоні, побачивши те, навіщо вона прийшла сюди. Дідусь Мишко розповідав, що в нього закінчилися фарби, тому Лера хотіла зробити подарунок.

Ціни кусалися… Дівчинці було шкода витрачати стільки грошей. Тим більше, свою стипендію. Але в той же час вона розуміла, що дідусь Мишко їй ні в чому не відмовляв. Тому вибравши великий набір олійних фарб, пішла на касу.

Після цього магазину із отриманої вчора стипендії залишилася третина. Подарунки всім були куплені, черги вистояні, тепер варто було відзначити закінчення семестру.

За цією метушнею вони не мали часу вийти в місто. Максимум куди вони ходили, це в магазин Фалсуса. У них вже склалася традиція щоп'ятниці, після уроків, відвідувати гнома і накуповувати на весь будинок солодощів. Фалсус часто робив їм смачні подарунки за рахунок закладу.

Сьогоднішній вечір вони планували майже за місяць. Але в результаті у деяких з їх компанії з'явилися нагальні справи.

Занісши покупки до гуртожитку, дівчата попрямували до міста, до розважального центру «Золотий пегас».

У подруг було чітко розписаний план на сьогоднішній вечір. Лера ж збиралася просто посидіти у кафе. Від походу на ковзанку вона навідріз відмовилася, танцмайданчик та караоке її теж не дуже приваблювали. Співати вона невміла, танцювати – соромилася.

Але так вийшло, що її думку забули спитати в останній момент. Сплативши на годину ковзанку, Люба сунула в руки Лери чек, поки сама вибирала собі ковзани.

Опустивши очі на клаптик папірця, дівчинка впала у ступор – оплачено було на чотирьох.

- Стоп! Я ж сказала, що не буду! - спробувала обуритися вона.

Озирнувшись, Люба невинним поглядом подивилася на подругу. Лера мало їй не повірила.

- Ой пробач. Я забула. - і заплескала віями. - Це доля! Ми тебе навчимо!

Заскрипівши зубами, Лера забрала свою пару ковзанів. Вже наближаючись до льоду дівчинка раз у раз думала «адже можна було повернути гроші!». А тепер відмовлятись було пізно. Напевно…

Слова підтримки пролітали у неї повз вуха. Це було марно. Молячись, щоб година закінчилася якнайшвидше, дівчинка вхопилася обома руками за бордюр. Весь час вона збиралася провести біля нього.

То був другий раз, коли їй доводилося стояти на ковзанах. Перший був, коли вона з бабусею та дідусем їздили до Харкова на ялинку.

Трохи посмілішав за десять хвилин, Лера відпустила руки. Подруги каталися ближче до центру, їй захотілося до них. Те, що це була помилка, вона зрозуміла за чотири метри. На початку все було добре, а потім її занесло убік, і вона з усіх ніг впала на лід. Дотик п'ятої точки з холодною поверхнею виявився болючим.

Крехтячи і стогнучи, дівчинка стала на карачки. Поруч відразу ж опинилися Люба та Соня.

Піднявшись на ноги, Лера з тугою подивилася на лавки за межами ковзанки. Але йти вже не хотілося.

За цей час вона ще тричі впала. Але щоразу піднімаючись, їхала далі. Неважливо, що багато часу подруги по черзі каталися з нею за руку. Їй сподобалось.

* * *

Потім вони вирушили на другий поверх, де знаходилося багато невеликих кафетерій. Будинок усередині нагадував великий бублик. З другого та третього поверху можна було спостерігати ковзанку на першому. Він знаходився точно в центрі, а поряд з ним розташовувався великий танцмайданчик.