8. Під владою Марени

Дівчинка, що лежала на лікарняному ліжку, виглядала погано. Більшість тіла була вкрита синцями. На цей час гематоми набули синій відтінок. До правої руки була приєднана трубка від крапельниці, якою повільно стікала рідина.

- Ти молодець, що розповіла все! - Флоренція погладила сестру по тильній стороні долоні. - Не бійся, вони понесуть покарання!

Дівчинка промовчала, лише підібгала губи. Те, що сталося кілька годин тому, на якийсь час прикувало її до ліжка. Хоча у лікуванні задіяна магія, процес буде нешвидким.

Соня так і не змогла подивитися в очі Лері, що сиділа поруч. Незважаючи на підтримку подруги, Соня вважала себе винною. Це її безтурботність призвела до такого результату.

- Не хвилюйся! Це лише квітка! Головне, щоб ти швидше видужала! – на даний момент доля папороті цікавила Леру найменше.

Ліза, що сиділа з іншого боку ліжка, закивала головою.

Те, що трапилося, шокувало всіх. Соню знайшов один із людей, чий будинок знаходився на тій вулиці. На жаль, був будній день, і свідків бійки не було. Він же викликав швидку, лікарі пізніше поліцію. Друзі дізналися про це, коли поверталися з перездачі. Вони одразу ж кинулися до лікарні, їх довго не пускали, змусивши майже годину просидіти у коридорі. У результаті дозволили трьох відвідувачів.

- Директорка сказала, що Регіну і Бернарда чекає відрахування. Ти впевнена, що не хочеш написати заяву? Вони мають відповісти за те, що зробили! – чорнява дівчина завела за вухо впале пасмо. Її руки все ще трохи тремтіли від пережитого стресу. Що вона скаже матері? Адже оберігати молодшу сестру, це її обов'язок.

- Вибач, що так сталося! Ти мені довірила, а я… – дівчинка, що лежала на ліжку, тихо застогнала. Останнім часом їй довелося багато розмовляти.

- Не говори дурниць! Відпочивай, ми завтра зайдемо! – відведений ним час добігав кінця.

Попрощавшись із подругою, Лера встала зі стільця. Соні треба було спати, а їй зустрітися з ростомагом.

- Ну що? Як вона? – Люба та Андрій майже одночасно схопилися зі стільців.

- Погано. Її сильно побили.

Андрій стиснув кулаки, він був готовий хоч зараз іти мститися за приниження одногрупниці.

- Я зараз же піду і заберу у них квітку!

- Тільки ти не роби дурниць! - втомлено попросила його Лера. - Швидше за все, квітка вже не в них! Зараз підемо до ростомога, поговоримо з ним! Може, до біса цю квітку….

– Але як це так? – очі Люби широко розплющилися від подиву. - Ми ж стільки пережили!

- Саме так! Через неї постраждали ми. Через неї побили Соню. Я боюся, що далі буде гірше. Може це знак, що нам треба залишити все, як є? - Лера знизала плечима; повернувши голову до вікна, вона задумливо простежила, як жовтий лист упав на підвіконня.

– Мені здається ти надто песимістична. – зауважив Андрій. – Ми маємо її знайти. Вона тобі потрібна!

– Навіщо? Що ти збиралася з нею робити? - нічого не розуміючи, Люба подивилася на друзів.

Лера відмахнулася від питання. Примружившись, дівчинка наказала Андрієві мовчати. Хлопчик тільки закотив очі.

На цей момент із палати вийшли Ліза та Флоре. Обидві виглядали пригніченими.

- Ліз, ти з нами? – поцікавилася Лера.

- Ні. Я втомилася. Ідіть самі!

Попрощавшись із Флоре дівчинки та хлопчик поспішили у своїх справах. На той час уже почало темніти. На всі походи вони мали максимум півтори години.

* * *

Машина зупинилася біля невеликого одноповерхового будинку із просторим двором. Заплативши таксисту, друзі вибралися з неї. Зупинившись біля дерев'яної хвіртки, вони з опаскою зиркнули на обвиваючий паркан плющ. У думках відразу виник образ, як ця рослина оживає і хапає недбайливих грабіжників. Ростомаг з його здібностями міг це зробити.

З цих міркувань Лера вирішила зателефонувати професору. З телефону долинула класична музика. За кілька хвилин чоловік до них вийшов.

- Вибачте, що забрали у вас час. Сталося непередбачене…

- Я в курсі. Проходьте. Поговоримо у будинку. - без церемоній професор Вітольд запросив їх у двір. - Добре, що ви самі не наважилися увійти. Мої рослини не люблять чужинців. – посміхнувся він.

Друзі з опаскою зиркнули на клумби. Проходячи доріжкою, вони намагалися йти подалі від них.

Будинок виявився справді невеликим. У ньому було лише кілька кімнат. У найбільшій – вітальні, вони розташувалися. Над каміном висіли великі розлогі роги, що належали мабуть оленю. На підлозі перед ним лежала шкіра тварини, замінюючи килим.

По огляду друзі припустили, що професор у вільний час займається полюванням.

Наливши гарячого зеленого чаю, ростомаг поставив чашки перед школярами, а сам сів у крісло. Після цього він попросив розповісти все як було.

Роль оповідача цього разу дісталася Лері, оскільки саме вона зірвала квітку. Дівчинка намагаючись нічого не забути за десять хвилин переповіла події купальської ночі. Андрію та Любі нічого було додати. Після цього професор Вітольд якийсь час думав.