6. Я не вірю тобі, чаклуне!

У вимощений бруківкою двір в'їхав чорний джип. Відчинивши двері водія з нього вийшла красива світловолоса жінка. Надягнувши сонцезахисні окуляри, вона поманила підлітків, що переминалися біля машини.

- За годину я чекаю вас у їдальні. Перевдягніться та розкладіть речі. - усміхнувшись, жінка потріпавши по волоссю Алекса в чорній футболці із зображенням уробороса.

Вдихнувши носом повітря, Джуліана посміхнулася. Відчувалася близькість океану. Жінка проводила тут майже весь час. Вольфер хоч і був туристичним містом, але в ньому було затишно.

Не чекаючи поки Джина, Алекс та Влад заберуть свої речі, вона пішла. Хлопчики та дівчинка теж не стали зволікати. У них на цей день було багато планів, тим паче, післязавтра знову починалися уроки.

Замок у Вольфері не був схожим на той, що стояв у столиці. Це був цілий витвір мистецтва. Головні зубчасті ворота були виготовлені з червоної цегли, що контрастували з білою кладкою замку. Над найвищою вежею майорів синій прапор.

 Це місце наче з'явилося з казки. На жаль, на його долю випали нелегкі часи. Колись місто стояло неподалік кордону з імперією Каталі. Одного разу недружнім сусідам удалося його захопити. Кажуть, що тоді білий замок вкрився кіптявою, а сходами струмками текла кров.

Підхопивши сумки, підлітки поспішили до своїх кімнат.

У холі зі стелі звисала велика кришталева люстра. Джина на мить навіть застигла, милуючись нею. Дівчинка відчувала до цього місця ніжні почуття.

Їхні спальні були далеко від головних сходів. Поки вони туди дісталися пройшло не менше п'ятнадцяти хвилин.

Втомлено тягнучи ноги, Влад підійшов до дерев'яних дверей.

- Інайс ревелар. - прошепотів він, спрямувавши долоню на замкову щілину.

Кинувши рюкзак на крісло, хлопчик упав на ліжко, розтягнувшись. Перевернувшись на живіт, він звісився із ліжка. Йому постала сумна картина - під ліжком красувалися візерунки з павутини.

Підперши кулаком щоку, Влад замислився. Вниз головою йому мабуть було зручніше думати.

Раптом його погляд зачепився за товсту книжку. Крім неї там був різний непотрібний мотлох.

- Гелада. - поманивши книгу пальцем, хлопчик провів по ній рукою. Хмара пилу, що піднялася, змусила його чхати.

Зістрибнувши з ліжка, Влад сів поруч на підлогу, притягнувши до себе книжку. Провівши пальцями по обкладинці, хлопчик усміхнувся.

- Ось ти де?! Як добре, що тебе ніхто не знайшов.

Перевернувши сторінку, хлопчик прочитав назву: "Солонгтон. Прокляття роду" З однієї назви ставало зрозуміло: чому нікому не треба бачити цю книгу.

Декілька років тому Влад захопився на свою біду історією.  Його зацікавив період Війни на Тріщині. Те, що король заборонив усілякі згадки про головних героїв війни, тільки розіграло в ньому інтерес.

Це була не перша книга героями яких були Мерлін, його брат і мандрівниця з майбутнього. У Влада було приховано в скрині два художні фільми, документальний, і один мультсеріал. Можна сказати, він був затятим фанатом Мерліна, Ради та Альбрехта.

Закривши книгу, хлопчик відніс її до своєї схованки. Якщо її хтось знайде, то йому буде непереливки.

Сховавши знахідку, Влад сумно глянув у вікно. Як йому хотілося кілька місяців тому поспілкуватися з Мерліном. Він мріяв вчитися у такого могутнього чарівника.

Йому не хотілося битися ні з його племінницею, ні з її друзями. Було зрозуміло з самого початку, що вони слабші за них. Він допоміг їм у печері з химерами лише через спорідненість Лери з Мерліном.

"Лера. – прикусивши губу, хлопчик подивився на скриню, де лежала нещасна книга. - Якого біса ти мені снишся?»

* * *

Рожевий захід сонця розфарбував океанські води. Небом пропливали пофарбовані в ніжні кольори хмари. Незабаром світ порине в темряву, не залишивши жодного сліду від цього прекрасного явища.

Хвилі неквапливо накочувалися на піщаний берег, залишаючи на мокрому піску сліди.

За метр від води сидів темноволосий хлопчик. У світлі сонця його блакитного кольору очі набули незвичайного відтінку. Якийсь час він просто водив пальцем по мокрому піску, малюючи зрозуміле лише йому.

У Голдені не було ні таких гарних заходів сонця, ні безмежних синіх вод. Погода там була найчастіше стабільною. Давалася взнаки близькість високих гір. Владу ж подобалося, коли все навколо вирувало. Його захоплювали гуркіт грому і вигляд величезних хвиль.

Потік думок несподівано перервав м'яч, що впав на його «малюнок». Хлопчик здригнувся, піднявши голову. За кілька метрів від нього стояло дівчисько років п'яти в жовтому, як курча, сарафані. Підійти до нього  вона побоялася.

Усміхнувшись, Влад підняв м'яч і сам підійшов до неї.

- Тримай.

Забравши з його рук м'яч, дівчинка швидко подякувала та втекла. Простеживши за нею поглядом, він побачив осторонь її батьків. Молодий чоловік, підхопивши дочку, посадив її собі на плечі, жінка поряд розсміялася, з любов'ю глянувши на чоловіка та дитину.

З губ Влада вирвалося сумне зітхання. Він не в силах був відвести погляду від родини, що віддалялася. Такої тяжкості в грудях він уже давно не відчував. Здавалося йому на шию підвісили цеглу. Очі защипало від сліз.