4. На Івана Купала

Лера стояла на балконі дідусевої майстерні і розглядала хмари, що пропливали по небу. Якоїсь миті у полі її зору потрапив їх смугастий кіт, що крався по гілці. Барсик у минулі часи був грозою місцевих горобців. Ось і зараз птах, що мирно сидів на гілці, не вислизнув від його уваги.

Вирішивши, що їй нецікаво спостерігати за полюванням кота, вона вирішила повернутись усередину. Майстерня дідуся Миші розташовувалась на другому поверсі сараю. Саме він у молоді роки добудував її і невеликий балкон, що виходить надвір. Тут він малював свої картини, а на першому поверсі стояли верстати, де він робив заготовки для рам.

Саме завдяки йому Лера колись захопилася малюванням.

- А що це буде? - поцікавилася вона, розглядаючи малюнок олівцем. - Це я?

Дідусь Мишко лише посміхнувся, вказавши олівцем на фотографію внизу полотна. Там була зображена якась відома картина.

- А-а-а. Знову репродукція. - Лера кинула погляд на дівчину у капелюху. – А хто автор?

– Олександр Мурашко. Чула? - не відриваючись від картини кинув дід.

Лера знизала плечима. Можливо, картини цього художника вона колись бачила в інтернеті, не більше.

Вирішивши не відволікати дідуся від роботи, Лера поспішила назад у будинок. Сьогодні ніч передбачалася безсонною, тому дівчинка планувала ще поспати.

Бабуся несподівано відпустила її наступного ж дня на нічний пікнік. Дівчинка розраховувала на те, що їй доведеться ще довго просити. Тому це стало для неї цілковитою несподіванкою.

Зайшовши до спальні, Лера з досадою подивилася на ліжко. Вона планувала подрімати в обнімку з котом. Але в Моті, як і в долі були інші плани. Спати одразу ж перехотілося.

* * *

До заповітної ночі було ще багато часу. Потрібно ще сходити нарвати квітів для вінка собі та Любі. Подруга мала по обіді приїхати в селище.

Вперше за кілька тижнів її переповнювало щастя.

Вона десь читала, що квіти треба збирати рано-вранці і в повній тиші. Але цей час вона проспала. Дівчинка не дуже засмутилася, тому що не надавала купальської ночі особливого значення. Вона звикла, що магія була на Аладеї. Для неї це був скоріше пікнік.

Але незважаючи на це, вона знайшла в інтернеті потрібні саме їй квіти, і збиралася їх шукати. Романтична натура хотіла погадати на судженого. І начхати, що він їй протипоказаний.

Запхнувши ноги в шльопанці, Лера попрямувала до лікарняного саду. Колись він ним і був, зараз це була проста посадка та кілька городів. Від невеликої лікарні залишилися одні руїни.

Згадавши про неї, дівчинка посміхнулася. Це місце було навпроти Любиного будинку. Туди вона й попрямувала.

Висока трава лоскотала ноги. Зійшовши з вузької стежки, Лера підійшла до напівзруйнованої будівлі. Її ніколи не цікавило, чому місцева влада не подбала, щоб його знесли повністю. Адже тут можна було легко покалічитися.

У дитинстві вона з Любою тут часто грала, незважаючи на заборону. Іноді до них приєднувалися інші діти. Вони уявляли, що це руїни якогось замку.

Усміхнувшись, дівчинка попрямувала далі. Ось на повороті стояло страшне обвуглене дерево. Його кора давно висохла і обсипалася, а нутро вже давно зотліло. Діти боялися підходити до нього, їм здавалося, що з темряви дупла на них хтось дивиться. І це було правдою. Усередині нього був ув'язнений страшний демон Дерентіум, він хапав тих, хто підходив близько і зачаровував. А може, це був демон Енжира, який теж дуже страшний, і щось там може зробити.

Лера вже сама не пам'ятала ким у їхніх іграх було це страшне дерево. Усмішка стала ширшою. У дитинстві вони уявляли себе відьмами із «Зачарованих». Люба була Пайпер, Іра - Фібі, а вона спочатку Прю, а потім Пейдж.

Неподалік стояв у чагарниках великий камінь квадратної форми. Ніхто не знав, звідки він там з'явився. Але це місце юні відьмочки та страшні демони використовували для своїх ритуалів.

Це був найщасливіший час. Їм нічого не загрожувало, та монстри були не справжніми.

По дорозі Лера зірвала кілька ромашок та барвінку. Вона ще хотіла знайти мальви, щоб завершити вінок. Той, хто знав мову квітів, зрозумів би одразу, про що вона думає та мріє.

Спогади про дитинство викликали у неї змішані емоції. Хотілося повернутись туди, лазити по деревах малювати карти. А не все це…

Вийшовши на галявину, дівчинка опустилася на траву. Недоречно вона це згадала. Підперши кулачком щоку, Лера задумалася: скільки ще істот приховує чарівний світ? Може, те, про що пишуть письменники, правда? Може вони це бачили на власні очі.

Дівчинка посміхнулася, це трохи підняло настрій. Піднявшись на ноги, вона пішла далі шукати квіти.

* * *

   День хилився надвечір. Поклавши на голову вінок, дівчинка взяла з ліжка рюкзак і вибігла надвір. На лавочці біля гаража на неї вже чекали Люба та Андрій.

- Вадима та Тані не буде? - в надії на це, поцікавилася вона.

- Телефонували. Скоро будуть. - відповів Андрій, оглянувши її з ніг до голови. Помітивши квіти у вінку, він тихо хмикнув. - Вже зібралася? Ти не замерзнеш?