2. Лист зі школи

«Навіщо вони це зробили? - Лера стояла потупившись, вислуховуючи гнівну тираду від улюбленої бабусі. - Ми ж присягнули, що мовчатимемо. Якщо я проговорюсь ні в мене, ні в моїх друзів не залишиться спогадів про амулет. Найприкріше – Андрій про мене забуде. Про мене іншу».

Все сталося, коли цього ніхто вже не чекав. Лера на той час встигла забути про події минулого навчального року. Вони чудово склали всі іспити, повернулися додому. І через два тижні надійшов цей лист. У ньому не говорилося ні слова ні про амулет стихій, ні про Морла. Директорка написала ту історію, яку вони вигадали перед тим, як принесли непорушну клятву. І тепер бабуся сварила її за те, що вона «поперлася в ті печери», і це буквально.

- Де була твоя голова, коли ви туди йшли?

Це було скоріш за все риторичне питання. Лера знала, де ця частина тіла постійно перебуває. Тому продовжувала мовчати, розглядаючи домашні капці.

- Зізнавайся. Чия це була ідея, твоя чи Андрія? – продовжувала допит бабуся. - Хоча, чого тут питати? Твої батьки постійно лізли, куди їх не просять. Яблуко від яблуні…

На цьому місці терпець Лери увірвався, і вона тихо зашипіла.

- Не говори в такому тоні про моїх батьків.

Бабуся лише хмикнула.

- Це правда. На правду не ображаються! Я завжди вважала, що ти більш розсудлива, ніж…

– Ніж хто? Моя мати? - розлютилася Лера. - Мені все одно які у вас були стосунки. Для мене вона завжди буде найкращою. Бо вона моя мама! Усе!

У кімнаті зависла напружена тиша. Михайло Олексійович досі намагався не влазити в розмову.

- Лер. – подав голос дідусь Мишко. - Не ображайся. Бабуся це не зі зла! Ми переживаємо за тебе! Подумай, щоб з нами було якби щось трапилося! Адже це катакомби. Вас могли б не знайти!

Дівчинка підняла винні очі на дідуся. Вона в жодному разі не хотіла зробити їм боляче. На початку її бажання допомогти Андрію з пошуками було спонтанним. Але ж лишилася в підземному замку вона свідомо, і пішла шукати Андрія теж. Зітхнувши, дівчинка відвела очі.

- Але все закінчилося добре. Ліза покликала на допомогу. Не сталося нічого поганого.

– А могло. Тобі вже розповіли, як померли твої батьки? - тон бабусі трохи пом'якшав, але вона ще продовжувала докірливо дивитися на онучку. – Тобі треба сидіти тихо та по можливості не відсвічувати. Дізнається про тебе Морл, знайде та вб'є!

Лера мало не поперхнулася, почувши це ім'я. Знала б бабуся, що було насправді, розмова була гірша. Лера не знала, як їй реагувати? Вона не повинна пробалакатися, що він це вже намагався зробити.

«Варто сказати, що він мертвий, чи будуть навідні питання? - подумки розмірковувала Лера. - Краще не варто».

- Я нічого не робила, щоб він мене знайшов! - і справді ж, нічого не робила, він все сам. - Може, я йому вже не потрібна? Адже минуло стільки років.

То була чиста правда. Морл сам зізнався, що не цікавився нею, доки не побачив у своєму замку. За цих думок Лера мимоволі прикусила губу.

"Мені шкода?" - кінчики вух трохи почервоніли.

Минуло вже майже два місяці з їхньої зустрічі. Лера намагалася не думати про нього, і взагалі їй важко було згадувати той день. Але, як тільки вона почула ім'я, в пам'яті спливли його великі темно-карі очі. Такі глибокі, що можна потонути.

Виринула Лера зі своїх мрій неохоче. У неї були змішані почуття, пов'язані з цією людиною.

- Лер. - тон бабусі не обіцяв вже нічого доброго. - Сподіваюся ти нас зрозумієш і пробачиш! Ти більше не повернешся до «Резенфорда». І на Аладею теж більше не полетиш! Не можна, щоб тебе знайшов Морл. Це було помилкою відпускати тебе рік тому!

Лера стояла, слухала і не вірила своїм вухам.

– Мене там може захистити Мерлін.

- Його не було, коли тобі загрожувала небезпека!

- Але...

- Морл не повинен отримати тебе!

Звучало це так, ніби бабуся побоювалася не смерті внучки, а чогось іншого. Лера лише хмикнула. У будь-якому разі це вже не важливо – Морл мертвий.

- Але що тоді зі мною буде? - з побоюванням спитала вона, вже здогадуючись відповідь.

- Повернешся до старої школи. Це зробити неважко!

Зовні Лера виглядала спокійною, але всередині вже почала закипати.

- А як же мої здібності? У мене ж руки перетворюються на крила! Та й я хочу вчитися магії! Я хочу до своїх друзів!

- А я хочу, щоб ти була жива! – розлютилася тепер бабуся. - Буде так, як я сказала! Магії тебе навчатиме Мерлін, коли приїжджатиме сюди.

Маленький сплячий вулкан усередині вже ось-ось почне своє виверження. Лера, ображено пихкаючи, намагалася тримати язик за зубами. А їй лише треба сказати, що Морла більше немає.

- Дідусю, невже ти так само думаєш?

- Бабуся права! Це для твоєї ж безпеки.

Лера стояла, кусаючи губи. Голос совісті казав їй не сперечатися - адже за неї хвилюються. Але гордість була з нею не згодна.