Квітка пам'яті
Коли все стихло
Присвячується тим, хто не повернувся додому з війни!
Восьме травня завжди було особливим днем для 93-річної Леоніди Степанівни. У цей день вона вдягала святковий одяг і йшла до меморіалу, який звели нещодавно. Вона мовчки поклала кілька гвоздик біля одного з постаментів. На ньому було викарбувано ім’я та прізвище її коханого — Гната Гайдука. На жаль, він загинув за місяць до кінця війни.
На її очах забриніли сльози. Згадка про коханого розбурхала стару рану. Перед нею поставали картини минулого, мов кадри кінохроніки.
“'Ось вона молоденька санітарка, яка рятує поранених бійців. Ліків не завжди вистачало. Неподалік від них лунав гуркіт гармат та кулеметів. Поранені наповнювали повітря тихими стогонами.
Раптом тишу розірвав звук бомби. Після нього почулися крики. Леоніда не одразу зрозуміла, що відбувається. Серед тих кого поранили був її коханий. Вона мовчки перев'язувала йому рани. Руки дрібно тремтіли. Та вона не зважала на це.
І раптом видіння зникло. Старенька бабуся озирнулася навколо і сіла на лавку. Спогади виснажили її. Вона важко дихала. Сльози повільно котилися її щоками.
Біля неї гралися діти. Леоніда важко зітхнула. Своїх дітей у неї не було. А з динаміка знову залунала сирена.
У повітрі тихо шелестів вітер. А над ними, високо в небі, кружляли ворони.
#720 в Сучасна проза
Відредаговано: 08.05.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
