19. Чортівня

Наступного дня я відкладаю все, що можна відкласти. Вирішую нагальні справи телефоном і чекаю, коли прокинеться моя гостя-полонянка.

Зоя оберігає її спокій, як та квочка. В черговий раз, коли намагаюсь дістатися дівчини, цапаємося з тіткою. Фізично відчуваю, як втрачаю час. Але вперто чекаю.

В паскудному настрої сідаю за нудні адміністративні папірці. Та довго сумувати не випадає - до кабінету запливає Кеті. 

Ходою хтивої кішки долає простір між нами.

- Прокинулась? Як ти? - питаю і не чекаючи відповіді концентруюся на списку чергових вказівок від “темного” керівництва.

Вони вирішили, що я їм Попелюшка? Здуріти! Та тут роботи хрінова… 

- Я засмучена, - відриваю очі і бачу, як гонорова зірка всідається на блискучу поверхню стола. Просто на ретельно розкладені та відсортовані мною документи й договори. - Я так і не дочекалася тебе вчора. А в мене були дуже спекотні плани. - Мурмотить і посувається ближче.

Хана моїм звітам… Роздратовано смикаю бровами, але після секундних роздумів просто видихаю. Та й нехай.

Відкидаюся на спинку крісла та дозволяю жінці зробити свою справу. Трохи розслаблення мені не завадить. От тільки… знервованість чи втома не дають повністю поринути в процес.

А ще дратівливі дрібнички. Як от, занадто гострі кінчики її нігтів. Неприродні щіточки довгих вій. Надміру солодкий парфум. Самовпевнений і майже нахабний погляд. Спритні рухи пальців, що без жодної затримки та нерішучості розбираються з ґудзиками, а потім застібкою ременя…

Якось все типово та відпрацьовано. Наче вона діє за перевіреною сотню разів схемою. Та цього разу контакти барахлять. Іскра не проходить ними. Ба навіть не спалахує.

Стримую бажання цокнути та підкотити очі під лоба. Ну, а що ти хотів від досвідченої співачки ротом? Сором’язливого рум’янцю та… довгих кіс?

Блискавка образу іншої дівчини влучає в сітківку під повіками. І ось такий бажаний розряд пробігається вздовж хребта та осідає приємним теплом вздовж найтонших нервових волокон.

Чорт.

Сподіваюся, та, на яку у мене іскрить, повнолітня. Має бути повнолітня. Тому що картинки з її участю в моїй голові набирають обертів.

Хриплю щось неконтрольовано із заплющеними очима, кайфуючи від цієї миті.

- Добре? - питає справжня партнерка, розцінивши як схвалення мою реакцію.

- Так… - не уточнюю деталей.

Задоволено хмикає і продовжує докладати зусиль. Але раптом щось змінюється. Розумію, що мій фокус перестає працювати.

Образ в голові та дії жінки в реальності занадто розходяться. ВОНА б так не зробила…

Звідки мені знати? Нізвідки.

Та чомусь готовий закласти нутрощі, що дівчину з моїх фантазій треба вести у цьому танці. Показувати кожен рух кілька разів, перш ніж зрозуміє його малюнок і підхопить. Перш ніж увійде в ритм. І вона не буде перехоплювати ініціативу. Не стискатиме агресивно, не зніматиме з себе чи мене одяг, не облизуватиме вульгарно губи. І ще ціла купа різних “не”, що демотивують.

Запускаю руку під волосся співачки та збираюся зупинити її марні старання, коли…

Так.

Саме так - ловлю в фокус тендітну постать на порозі. І тут уявна підстасовка знову починає працювати. Адже міраж моєї полонянки ідеально притискає долоню до здивовано розтуленого рота. Друга рука намагається стягнути краї коміра на грудях, що схвильовано та нерівно підіймаються.

О, так! Це її - шарітися та задихатися від емоцій.

Ось і мій улюблений колір плямок розливається на блідій шкірі. Вона нервово закушує краєчок ніжно рожевої губи.

Карбую кожен її мікрорух у відсіках довгострокової пам’яті. 

Вираз очей оленяти, що побачило занадто яскраве та незрозуміле світло. І від цього не може поворухнутися секунду. Дві, три…

Я наче бачу картинку її шокованими очима. Через них все сприймається свіжо, виразно, заборонено, гаряче. Настільки, щоб кинути її у фарбу і мене - у пекуче збудження.

Але момент тане. Дівчина відмирає та зникає з кімнати.

Шум її нерівних і швидких кроків відлунюється в моїх скронях.

Біжи, звірятко, біжи.

А я зі злорадним відчуттям своєї гнилості завершую те, що розпочала Катерина. Бо думати і фантазувати я можу про будь-кого, а от реально мати справу лише з такими. Жінками лише зовні, а по суті діловим партнером, якщо не обслуговуючим персоналом.

І я задовольняюся цим. Не стрибаю вище голови.

Ще не докотився до рівня свого колишнього охоронця. Щоб силою приковувати оленят до батареї, аби лише відчути їхній збентежений погляд, поки отримую маленьку перерву від реальності життя.

Нарешті вона настає. Швидка та поверхнева. В комплекті з липкою шкірою, присмаком солодких парфумів глибоко в легенях і бажанням провітрити кімнату.

Після фіналу зупиняю спроби співачки загорнути нашу невибагливу взаємодію тілами в щось романтичне та змістовне. Знімаю з себе її долоні та ухиляюся від поцілунків.

Раніше вона знала межі. Погано йде кар’єра?

- Ось тепер я тебе впізнаю, такий нестримний і грубуватий, - коментує з грудним смішком, не переймаючись своєю оголеністю. Я ж поправляю і повертаю свій одяг на місце.

Чомусь розслаблення фізичне не зменшило напругу емоційну. Ледь тамую бажання підняти дівчину зі столу та одразу заштовхати з одягом в машину.

Ти злишся не на неї, Мартинчук. А на те, що навіть твоє особисте життя стало брудним і нещирим. І потребує допінгу у вигляді сторонніх поглядів.

Але я реаліст. Ціную, що в принципі поки що є - життя. Та щоб воно продовжувалося, маю вийняти інформацію з однієї загадкової і наївної на вигляд проблемки. З зеленкуватими очима, худорлявою поставою та дивною здатністю виглядати привабливо навіть у халатах моєї тітки.

Делікатно вийняти. Бо проблемка має з десяток синців, понівечені зап’ястки та емоційні травми після вчорашньої ночі. А крім того, дрібну родимку, як перевернуте серце, на скроні справа. І волосся, що крутиться від вологи і пахне чимось… свіжим, лісовим.