14. Щось цікаве

Вже на виході мене гальмує тендітна, але чіпка ручка з червоним манікюром.

– Дан, тобі сьогодні не сподобався мій виступ?

Яскрава брюнетка з короткою та стильною зачіскою. Великі очі, довгі ноги, жодного зайвого грама жиру та щедре відчуття власної ваги. Катя.

Ну, тобто Кеті Соулз – кавер-співачка з шикарним голосом. І не менш шикарним тілом. Сьогодні вона загорнула його в темно-синій оксамит.

Сукня довга, закрита, з рукавами. Але так ретельно обтискає жіночні форми, що практично не лишає простору для фантазії.

Залипаю на її принадах. І навіть забуваю на секунду, що кудись поспішав.

– Ти була неперевершена, – кажу на автоматі. Якось не помітив, що вона співала. Але знаю, що всі творчі натури охочі до похвали. – Як завжди на висоті.

– Тоді… чому, як завжди, ти не запрошуєш мене на келих вина? – дівчина стає до мене впритул. Її руки плавно та невимушено злітають до моїх плечей. Пальці пірнають під лацкан піджака, лоскочуть гострими нігтями шию крізь тканину.

“Як завжди”? Це вона перебільшила.

Ну, так. Було в нас пару разів…

Без зайвих сантиментів і танців з бубнами.

Практично ділові стосунки.

Такі, як Катя, знають, чого хочуть у житті. І знають, що можуть отримати від таких, як я.

Престиж, фінансову підтримку, вхід до гуртка багатих і владних. Плюс закриття фізіологічних потреб.

Хотілося б думати, що зі мною вона не імітує задоволення. А там хто їх знає, цих артисток… Якщо імітує – то напрочуд непогано.

Мене влаштовує принаймні.

Бо розраховувати на щось серйозніше та глибше в стосунках мені заказано.

Це треба бути повним імбецилом, щоб втягнути до свого лайна якусь чистеньку та романтичну панночку з довгою косою…

На цьому місці мене без попередження навідують ранкові флешбеки. Знову згадується пригнічений і нажаханий погляд дівчиська з-під її хвилястого чубчика.

Суміш огиди до себе та гніву на неї знову перегріває контакти в голові.

До дідька.

Хай ця справа ще потерпить.

А я якраз спущу трохи пару з Катериною.

– Я тебе запрошую, – киваю співачці, і вона грайливо усміхається. Облизує кінчиком язика пухкі, симетрично наповнені синтетикою губи. – Вип’ємо в мене. Готова їхати?

– Так. Сумочка, – обертається до Олексія та без жодного сумніву, по-господарськи, дає розпорядження: – Вона у гримерці біля дзеркала, принесіть.

Охоронець не реагує.

Киваю йому коротко – уходить. Це правильно. Мої люди мають слухатися мене.

Пробачаю Кеті цей жест. Таке в неї амплуа – дівчинки з зірковою хворобою.

Брюнетка тим часом остаточно повисає на моїй шиї, притискає губи до вуха та почитає з придихом і виваженою хрипкістю муркотати звичну програму.

Майже не слухаю, бо програма відома.

Спочатку – як вона скучила. Як нам було класно в ліжку минулого разу і як буде феєрично сьогодні.

Потім вона розказує про свої професійні плани. Як записує новий трек, проте оренда студії зараз кусається. А вона ж прагне до ідеалу у всьому, за що береться.

Тут знову алюзії на її вміння “братися за справу” в ліжку…

Далі Катерина “випадково” згадує про шикарний проєкт. Запрошує на свій виступ у новій локації. Щоправда, існує невеличка прикрість: для виступу їй потрібно замовити з-за кордону неймовірно коштовний і унікальний костюм. І туфлі до нього.

В такій художньо-розмовній формі Кеті оголошує мені інтимне меню на цей вечір. І одразу прайс на нього.

Ясно-зрозуміло.

Конкретна вона жіночка. Без реверансів.

І без розгублених-переляканих поглядів…

Які чомусь вкотре мені пригадуються!

А ще пригадується, як Ангеліна намагалася розчинитися у повітрі та займати якнайменше місця. Як просиділа мовчки на задньому сидінні цілий день. Ні в туалет не просилася. Ні напитися чи щось з’їсти.

І ніхто їй цього не запропонував.

Чорт.

За емоціями та справами не думалося про банальнощі.

Щойно побачив постать дівчини на зупинці – трохи видихнув. Зрадів, що знайшов хоч якусь ниточку до вирішення своєї проблеми. Без вагань і моральних дилем запакував її у тачку, як валізу. З цінним вмістом, але зламаним замком.

Що робитиму з нею надалі – не знаю й сам. Я ніколи раніше не утримував людей силою.

Все буває колись вперше?

Але, з власної волі чи ні, головне, що дівчина в мене.

Можливо, нічим і не допоможе. А можливо, вона має зв’язок з тим Микитою. Не дарма ж він до неї прибіг, а вона його врятувала.

Просто так, за незнайомця, ніхто свою шию підставляти не буде. Вона підставила. І досі вигороджує. Тому лишиться під наглядом, допоки не розкаже всю правду. Чи він не зв’яжеться з нею ще раз.

Сподіваюсь, що зв’яжеться. Бо жити мені все ж таки хочеться. Нехай і таке паскудне, нице життя.

Чи то від грудного тембру Кеті та її близькості, чи то від загрози, що маячить над головою, моє тіло просинається, нагадує про чоловічі потреби. Відчути кілька моментів розслаблення з приємною жінкою…

Чому б і ні? Можна й не один раз…

Здається, цього вечора таки станеться щось цікаве.

Бачу, що Алекс повертається з чимось блискучим під пахвою. Якраз те, на що ми чекали.

– Ну все, поїхали, – спрямовую майстриню вокальних, і не тільки, талантів на вихід.

Хостес подає для кожного прозору парасолю-тростину. На вулиці чергова весняна злива. З вітром, блискавицями та погрозами от-от перейти у град.

Швиденько сідаємо в авто.

Шкода, що не взяли лімузин – там підіймається непрозоре скло між водієм і салоном. Хоча Кеті не соромиться і тут недвозначно тертися об мене та обмацувати штани…

Та мені не усміхається влаштовувати вульгарні шоу перед сторонніми.

“Ти диви!” – іронічно хмикаю сам до себе. Виявляється, не весь бруд, який організовував і спостерігав, просочився в мене. Це вже щось.

Стискаю надміру нахабні пальці. Перекладаю собі на шию. Хай розминає її. Від трешу останніх днів там не менше напруги.