Епілог

Рік по тому…

Пасажирський термінал аеропорту Хітроу в двадцяти п’яти кілометрах на захід від центрального Лондона був битком набитий людьми. Безсмертний в темних окулярах та накинутому капюшоні цілеспрямовано рухався вперед, обійнявши за плечі Мілану та намагаючись захистити від випадкових ударів перехожих. Маскування давало мало результату, їх все одно впізнавали, показували пальцями, просили автографи й потайки фотографували на телефони. Дружина відомого соліста гурту «Хардвей» не менше привертала уваги, ніж сама знаменитість. Ішла вона впевнено, з усмішкою, і, здається, майже перестала помічати той ажіотаж, який вони створювали навколо себе. Їй довелося до цього звикнути, особливо після супроводження зіркового чоловіка на кілька офіційних заходів, а також участі в пресконференціях, де вона давала інтерв’ю як співавтор декількох останніх пісень групи. Мілана супроводжувала чоловіка на усі концерти, фактично, скрізь. Вона навчилася навіть не червоніти під час позування фотографам на різних фестивалях та церемоніях вручення музичних нагород, адже завжди відчувала любов і підтримку Германа. 

- Як думаєш, вона вже приземлилася? – запитала Мілана. – Я так скучила за Ніною. Навіть не віриться, що тепер вона житиме в Лондоні.

- І я вже скучив за цією гострою на язик стервочкою. Тим більше я завжди буду в боргу перед нею, - Безсмертний поцілував Мілану в скроню.

- Це ти від Ореста вже перейняв? – скривилася. – Тільки так її і називає.

- Кого я як називаю? – почулося веселе позаду. Друг обійняв їх за плечі, просовуючи між ними голову.

- А ти що тут робиш? – здивувалася Мілана. – Невже теж зустрічати приїхав? Орест зам’явся.

- Хіба я міг упустити шанс позлити цю навіжену? – він дивився вперед, де назустріч їм ішла Ніна, тягнучи за собою валізу. Вона озиралася по сторонах. – І що я дарма відіслав її роботи в Look? Її талант мають бачити, - підморгнув і пішов у напрямку рудої.

Те, що вони далі спостерігали викликало шок і в Мілани, і в Германа. Кілька секунд Ніна та Орест дивилися мочки один на одного, а потім вона кинула валізу і застрибнула на нього, обхопивши ногами. Те, як ці двоє  цілувалися, напевно, не пройшло повз увагу нікого, хто проходив поруч, хоча лондонці давно звикли до всяких збоченців та диваків.

Герман ж почав сміятися з виразу обличчя Мілани, мабуть вона ще довго приходитиме до тями.

- От тобі перепалки та сварки, - хмикнув він. – А ти все казала, коли вони почнуть спілкуватися нормально… Доволі непогано спілкуються, - засміявся.

- Я просто думала, що це я приголомшу їх новиною, - вона підсвідомо поклала руку на живіт, - а вийшло навпаки! Що ж будемо тоді чекати на наступному тижні маму та Павла Віталійовича, щоб поділитися своєю радістю. Скажемо усім одразу. Оце так! – похитала головою Мілана, проте вона була неймовірно рада за своїх друзів.

- Згоден! – Герман обійняв її, цілуючи в шию, і прикрив долонями те місце, де рівно три місяці назад зародилося нове життя!

P.S. Ось і завершилася ця історія кохання, герої якої стали мені надзвичайно близькі. Надіюся вам теж, мої любі читачі! Це була моя перша книга українською мовою, і хоча я не встигла завершити її до кінця конкурсу, проте щиро радію, що наважилася її розпочати. Кожне ваше слово, зірочка, кількість переглядів надихали мене і спонукали кидати усі свої справи й писати. Не так швидко, якби я того хотіла, але ж головне результат, чи не так?! А я щиро сподіваюся, що він вам сподобався! Дякую мої дорогі, що залишалися з моїми героями до кінця!

Підписуйтеся на сторінку автора, не жалійте зірочок та вражень і ви зробите мене безмежно  щасливою, адже у мене ще дуже багато ідей, які, маю надію, вам сподобаються. Завжди ваша Сана!