Глава 38

- Одружений? Ти впевнена? – округлила очі Ніна, Мілана щойно переказала їй зустріч з репортерами. – Можливо, ти не дочула?

- Ніно, я бачила його обличчя, на ньому все було написано, - Мілана похитала головою, сльози раз за разом збиралися в кутиках очей. – А ще, він сказав, що я просто давня знайома, з якою випадково зустрілися.

Вона зі всіх сил стримувалася, щоб не заплакати, впиваючись нігтями в долоні і прикушуючи губи до нестерпного болю, бо тоді не зможе вже зупинитися, не збере себе знову докупи… Скільки може, врешті-решт, витримати її серце?! В грудях все сильніше розповзався знайомий біль, але ще дужчий, Мілана фізично його відчувала, як він своїми холодними щупальцями морозить їй серце і воно стискається наче в передчутті агонії. Боже, як вона хоче нічого зараз не відчувати?! Забутися…і ні про що не думати. Навіщо було так її мучити: час, проведений разом з Германом вчора та вранці, - зараз, мов ніж у спину. Мов жорстока насмішка над її почуттями! Мілана вже звикла була до тієї пустки в душі, навіть навчилася жити з нею, а тепер що?! Чого ради було давати їй ту надію на щастя?!

Дихай, Мілано, дихай, повторювала про себе, аби подруга тільки не бачила, як важко їй зараз дається сидіти поруч і просто розмовляти з нею. Тоді як хочеться скрутитися вдвоє і завити, як той нещасний вовк з облізлою шерстю, що вічно блукає наодинці в темному лісі.

- Щось тут не так, - буркнула Ніна, діставши телефон і забиваючи в пошук прізвисько Германа.

- Як швидко ти стала на його сторону? – видавила з себе Мілана, гірко посміхнувшись. – Він вміє зачаровувати.

- Гей, я завжди на твоїй стороні, - обурилася Ніна, - не забувай, будь ласка, цього! Але я бачила, як він дивиться на тебе! Мілана лиш виставила руку і похитала головою, показуючи, що нічого більше чути не хоче.

- Дивись, - не вгамовувалася Ніна, - тут пише, що вони розлучилися з Амандою Грей ще кілька років назад. Навколо їхнього сімейного життя був грандіозний скандал. -  Вона водила пальцем по екрану телефона, пробігаючи заголовки статей. – І скрізь фігурує ім’я якогось журналіста – Френк Слаг.

 - Це немає значення, - відмахнулася Мілана, - можливо, йшлося вже про нову дружину?! Що я знаю про його життя?!

- А ось і фото! – вигукнула Ніна, поки що їй було не втямки, що все, чого хоче зараз подруга - залишитися самій! – Чорт забирай! Ваше спільне фото опинилося в мережі випадково. У каньйоні вас зняв місцевий фотограф для конкурсу, який щорічно проводить відомий британський журнал, таким чином вони шукають собі працівників зі свіжим поглядом та ідеями. Я й сама думала не раз взяти участь, але все щось відкладала. Мабуть, боялася невдачі, - вона знизала плечима, - а фото просто супер! Глянь! Ніна замовкла, коли, нарешті, подивилася на Мілану. Подруга дивилася в одну точку, на її обличчі не було й кровинки, бліда мов стіна; білі губи з темними слідами від зубів говорили багато про що. Вона знала цей погляд і вираз байдужості, бо бачила його дуже часто на початку їхнього знайомства. Ніна злякалася.    

- Мілано! – тихо погукала її. – Може, ляжеш? Поспи трохи!

Телефон дівчини, що лежав біля неї на ліжку, раптом ожив, сповіщаючи про дзвінок, на дисплеї висвітилось ім’я Безсмертного і його усміхнене обличчя. Фото один одного вони зробили вранці, обмінявшись номерами телефонів. Мілана скосила погляд і провела пальцями по екрану, відхиляючи виклик. Після третього дзвінка, вона вимкнула телефон. Їй навіть несила було зараз бачити його фотографію, не те що говорити.

- Ніно, все гаразд! Ти маєш рацію, посплю трохи, - відказала вона. – Побачимось пізніше. Справді, не хвилюйся! Ніна кивнула і вийшла за двері, їй треба було назад в готель. На двох людей чекала розмова з нею, і поки вона не витрясе з них правду, не відступиться. Чомусь їй здавалося, все не так, як її подруга думає. Хоч би не помилятися.

Ніна знову стукала у двері номеру, звідки більше години назад виходила з Орестом, у холі готелю вона зустріла лише парочку журналістів, які ненав’язливо крутилися біля ліфтів та входу.

- О, бачу, твоя фізіономія не змінилася, відколи я тебе бачила востаннє. Це хороший знак! Порозумілися? – заявила вона Оресту, який відчинив двері. Той лише скривився на її коментар.

- Як Мілана? Де вона? Вона не хоче зі мною розмовляти! – накинувся із запитаннями Герман. – Вона злиться?

- Ні, лише намагається вкотре скласти докупи рештки свого серця! - відповіла дівчина, вдаючи безтурботність, пройшла в вітальню і сіла в крісло, кинувши поруч рюкзак.

Безсмертний сів на диван, обхопив голову руками і пробурмотів:

- Я можу все пояснити!

- От тому, питання зараз буду ставити я! – рішуче заявила вона, змірявши чоловіків поглядом. На Оресті вона затрималась довше, ніж би того хотіла. Він сидів навпроти неї, в тій же брудній сорочці. Напевне, не встиг передягнутися.

- Як гадаєш, Германе, про що подумає дівчина після проведеної разом ночі, коли зранку її назвуть випадковою знайомою? – вона схилила голову на бік, від чого пасмо волосся впало їй на очі. Ніна нервово здула його, очікуючи відповідь, пальці барабанили підлокітники.

- Я сказав так навмисне, - зітхнув Герман, - бо інакше папараці просто не дали б їй спокою. Я через це проходив. І знаю про що говорю.

- Логіка є, приймається, - кивнула Ніна. – Що на рахунок дружини? Вона є чи немає?