Глава 36

Орест дивився на Ніну, розмірковуючи, чи варто питати, що ж такого жахливого вона зробила в минулому. Вирішив, що краще не треба, та й навряд чи скаже йому. До того ж не дуже хотів показувати свою зацікавленість, своїх проблем вистачає.

Дівчина тим часом підійшла і в своїй звичній манері вже протягнула, кривлячи губи в напівусмішці:

- Ну, ще довго будеш на підлозі валятися? Жаліти тебе тут ніхто не буде!

- Співчуття від тебе?! Я й не сподівався, - хмикнув Орест і піднявся на ноги. Вона діловито взяла у нього з рук вологий рушник і не дуже ніжно стерла засохлу кров над верхньою губою, стараючись не думати про те божевілля, яке найшло на них вчора.

- Роздягайся! – кинула йому таким тоном, наче попросила хліб за столом передати.

- Вчора було непогано, - почав він, а потім добавив, - як і зранку, але мені трохи зараз не до сексу!

- Ти зовсім дибіл? – обурилася Ніна, закотивши очі. – Сорочку треба запрати, на ній бурі плями.

- Ну дякувати Богу, а то я вже подумав, що ти німфоманка якась, - скривився Орест. – З одягом проблем нема, мої речі в номері трохи далі.  

- Ну і добре, бо няньку мені набридло вже грати, - прошипіла. – А про німфоманку я нагадаю наступного разу! Вийшло ніби вона сподівається ще раз побувати з ним у ліжку, ляпнула не подумавши. Чорт, картала себе, але слово не горобець!

- Наступного разу не буде! – мов відрізав, дивлячись їй в очі. – Я не заводжу тривалих відносин, тож не надійся. Розважилися й досить!

- Бачу, ти ціни собі не можеш скласти, - фиркнула Ніна. – Це ти не надійся! Вважай зробила жест доброї волі вчора!

Вони б іще далі придумували дурноваті обр`ази, щоб вколоти один одного якнайсильніше, коли б не повідомлення, що прийшло Оресту на телефон. Він вмить посерйознішав, лоб прорізала зморшка.

- Швидко, - кинув він, хапаючи Ніну за руку. – Ситуація критична, раз Герман написав мені після недавніх подій.

- Що сталося? Куди ти мене знову тягнеш, це, напевно, ввійшло вже у твою звичку! – вони бігли по коридору до ліфта.

- Твоє завдання – забрати Мілану. Решту я владнаю. Не вперше!

- Та про що ти торочиш?!

- Зараз побачиш!

І Ніна побачила – бліду подругу, яку оточив натовп, не даючи проходу, і злого й водночас розгубленого Германа. Вони кинулись з Орестом їй на виручку. Що за цих п’ять хвилин відбулося, вона не знала, проте відчувала, підтримуючи Мілану, яка чіплялася за неї мов за останній порятунок, справа не тільки у купці репортерів у пошуках сенсацій. Здивувало й те, що подруга попросила відвезти її додому, а не як пропонував Орест повернутися в готель. Буквально ще зранку, Мілана благала її принести одяг з дому, бо вона туди ні ногою. І що зараз…проситься до матері?

- Викличіть таксі, - кинув їм Орест і ринувся в саму гущу, туди, де стояв Герман, стискаючи кулаки.

- Колишня! – процідив він Слагу, який огидно скалив жовті зуби. – Колишня дружина! І ти знаєш це не гірше мене! Стримати себе і не заїхати в пику цьому мерзотнику було дуже важко, майже неможливо. Периферійним зором він побачив Ореста, що протискувався до нього. Значить, Мілана в безпеці. Він, як ніхто, може залагоджувати подібні конфлікти, що ставалися доволі часто, враховуючи популярність гурту та жагу наживи жовтої преси.

З плином часу Безсмертний все легше сприймав плітки про себе, а подекуди й зовсім нісенітниці, від яких спершу під час сходження на музичний олімп просто дурів і готовий був подавати в суд за кожен наклеп чи брехню. Потім навчився тримати себе в руках і зберігати спокій, уникаючи прямої відповіді на відверті й гострі запитання. Проте зараз вони вчепилися в Мілану і він не тямив себе від люті.

- Шановні! Усі запитання на пресконференції, яку ми дамо сьогодні ввечері в готелі, - втрутився Орест. – Усі бажаючі, приходьте! Там ви зможете отримати відповіді! А зараз до побачення! Журналісти почали потихеньку розходитись, як і натовп перехожих, що ще наостанок фотографували спину Деслеса, який повертався у номер готелю.

- Френкі, привіт! – звернувся Орест зневажливо й фамільярно до Слага, що не поспішав іти. – Так і знав, що без тебе не обійшлося, - він усміхнувся йому глузливо, хоча всередині все кипіло. Цей пронира і тут їх дістав. – Твоя бульварна газетка почала тобі більше платити, що ти аж сюди приїхав? Чи відкриваєш нові країни для себе? Той подивився гнівно й пообіцяв нову зустріч пізніше, а потім пішов геть.

Орест зітхнув і направився вслід за Германом, потрібно тепер продумати стратегію, що і як говорити, аби не виникло ще більше запитань з боку преси. А він так надіявся на спокійний відпочинок. Проте з Германом це неможливо.

- Давай одразу все прояснимо, - заявив Безсмертний, як тільки-но Орест переступив поріг кімнати, він стояв посеред вітальні, широко розставивши ноги, - я тобі написав, оскільки працюємо разом, і це твої обов’язки – зв’язки з громадськістю. Крім того, потрібно було забрати звідти Мілану, вона не звикла до публічності. Ще й цей слимак з’явився знову! Закидав свої наживки…

- Я так і зрозумів. Не хвилюйся, - запевнив його Орест. Він був готовий до цих слів, Герману потрібен час, аби пробачити. Якщо пробачить, звісно.

- Де Мілана? – запитав Безсмертний, нервово проходжуючись взад-перед. – Я думав, вони з Ніною тут. Мені необхідно поговорити з нею! Вона все неправильно зрозуміла.