Глава 34

- О, бачу пристрасті в розпалі. Я дуже вчасно! – життєрадісно проспівала Ніна, тримаючи пакунок в руках, і зачинила ногою нещасні двері, вдаривши ними гучно об одвірки.

Орест, що сидів на підлозі, саме біля вхідних дверей, скривився, оскільки в голові у нього ще більше задзвеніло. Руде стерво, як завжди, тільки добавляло йому неприємностей і проблем. Мілана ж почувши голос Ніни, видихнула з полегшенням, вона не дасть накоїти тим двом дурниць.

- Халат тобі дуже личить, подруго,  - підморгнула вона, кинувши пакунок на ліжко, - але краще перевдягнися. Поки Мілана бігала у ванну приводити себе у порядок, Ніна вирішила трохи розрядити напругу, що витала в повітрі.

Германе, - звернулася вона до Безсмертного, що стояв спиною до них, - знала б, що ти будеш гамселити цього кретина, то ще і б йому одяг принесла, - зміряла заляпану сорочку Ореста і його хмуру пику, що свердлила її поглядом. – Або ж допомогла б тобі краще, - виправилася Ніна, вдавши що задумалася.

- Не спокушай мене, - кинув Безсмертний різко, розвертаючись. Так і стояв, спершись на підвіконня і схрестивши ноги, руки закладені на грудях, важкий погляд зупинився на другові, що прикладав лід до носа.

Через кілька хвилин повернулася Мілана в джинсах та футболці, добре Ніна здогадалася ще й зручне взуття прихопити.

- Як…, - почала вона, але запнулася, не змігши продовжити далі.

- Твоя безцінна матуся? – допомогла їй Ніна, і та скривилася. – Як завжди, можна вручати оскар! Коли я зайшла, біля неї кудахкала Людмила Миколаївна, годуючи таблетками від тиску через кожну годину. Просила повернутися додому, хапаючись за серце.

- Ти в курсі усього? – обережно запитала Мілана, стримуючи порив подзвонити сусідці і запитати, як мама, а також придушуючи в корені почуття вини, що вже почало підіймати свою голову.

- На жаль, - кивнула вона головою і додала, - і дуже співчуваю вам! Ця потолоч сьо…учора розповіла мені, - виправилася Ніна, мало не бовкнувши зайве. Не треба їм ще й таких потрясінь, тим більше вона не планувала продовжувати з Орестом ці божевільні та токсичні стосунки на одну ніч. 

- Гей, добирай слова, ненормальна! – огризнувся Орест, перевіряючи рукою носа, чи не зламаний, кров вже перестала текти. – Тобі я нічого поганого не зробив! І терпіти не буду!

- Германе! Вріж йому ще раз, бо почав говорити, - фиркнула Ніна. – Оклигав! У Мілани розболілася голова від цієї шостої палати, думала з приходом Ніни буде простіше. Помилялася! Все чого їй хотілося, повернути трохи часу назад, коли вони з Германом були ще удвох і насолоджувалися спільним ранком, забувши про все.

Безсмертному ж було не до жартів, бо саме добряче врізати ще раз йому й хотілося, злість не пройшла.  

- Чому? – спитав, хитаючи головою і не розуміючи мотивів. – Чому мовчав стільки років?! Орест підняв голову, яку тримав зігнувши між колін, і подивився на Германа.

- Згадай! Згадай, скільки разів я розпочинав розмову про Мілану…Ти нічого не бажав слухати. Я намагався тобі розказати!

- Це тебе не виправдовує, - вигукнув Безсмертний, в серцях ударивши кулаком в долоню і зафутболивши дорожню сумку, що стояла біля вікна, на інший бік кімнати. – Якби хотів, то б розказав!

- Чому ж одразу не сказав, - втрутилась Мілана, пильно спостерігаючи за Орестом, - якщо знав, що мати хоче  розлучити нас?

- Я ревнував, - тихо промовив він. – І мені соромно за це.

- Що?! – в унісон здивувалися поясненню Герман з Міланою. Ніна ж усілася в крісло, ніби готуючись дивитися другу дію спектаклю. Не вистачало лише попкорну та коли.

- Кого? – спробував уточнити Безсмертний, нічого не второпавши. Голова його йшла обертом.

- Тебе до Мілани! Мілану до тебе! – побачивши округлені очі обох, продовжив, так і не піднявшись з підлоги. А ще його неймовірно дратувала Ніна і її задоволений вираз обличчя. Він волів, щоб її зараз тут не було. – Ви думали, що я сліпий і нічого не помічаю? Мабуть, я ще раніше за вас, здогадався в чому справа! Ви тягнулися один до одного, інколи підсвідомо, навіть не помічаючи нікого й нічого навколо. В тому числі й мене, - сумно посміхнувся. – З дня в день у мене все більше складалося враження, що я вам заважаю.

- Що ти таке говориш? – невпевнено обізвалася Мілана, але сумнів відбився в її очах. Можливо, з боку це так і виглядало, задумалася вона, але поспішила заперечити. – Ти-ти помилявся!

 - Ні, - Орест похитав головою. – Кожного разу, при будь-якій невдачі, ти бігла до нього в обійми, тільки до нього. Він шептав тобі дурниці на вухо, а ти заспокоювалася в його руках тим часом, - Безсмертний з Міланою переглянулися. - І ви могли так стояти хвилинами, в той час як я був осторонь, чекав вашої уваги. Усі безрозсудні витівки, які виникали в голові цієї дівчини, ти пробачав їй, Германе, навіть якщо потім ми за це отримували як не від викладачів, то від Клавдії Семенівни.  По правді, треба було надавати їй по одному місці за ті дурниці, але ж ні. Ти б спустився за нею в саме пекло, якби вона покликала, бо нікого в дійсності, крім неї, не бачив. А мої розважливі аргументи ви сприймали за слабодухість чи занудство. 

А твої спроби, Мілано, витягнути мене, будь-що, на побачення разом з Германом та його дівчатами, які надовго ніколи не затримувалися?! Розказати чому, стервочко? – звернувся він раптом до Ніни. – Бо все закінчувалося однаково! Герман з Міланою спілкувалися один з одним, в цілому гарно проводили час разом, а мені доводилося втішати бідних дівчат і пояснювати поведінку друзів. Я завжди відчував себе таким собі запасним аеродромом, а інколи й взагалі третім зайвим у нашій компанії. Мені здавалося, я вам не потрібен був. Та й взагалі, вам у такі моменти ніхто не потрібен був.