Глава 33

Вони прокинулися майже одночасно, в обіймах один одного. Промінчики сонця ліниво ковзали по їх оголених спинах, руках, обличчю. Вона мружилася чи то від сонця яскравого, що пробивалося крізь вікна (учора зашторити їх ніхто не здогадався) чи то від щастя, що заповнювало кожну клітину організму, і змушувало її світитися зсередини.

Герман провів ніжно пальцями по вилиці Мілани, спустився на щоку, обвів контури губ, продовжив пестити шию й витончені ключиці, погладив ніжну шкіру плеча. Він не міг перестати її торкатися, насититися нею сповна було неможливо, і здавалося, цілої ночі мало б вистачити, щоб втамувати божевільний потяг до неї, але ні…І йшлося зараз не про секс, а про бажання бути завжди поряд і відчувати її.

- Я, мабуть, виглядаю жахливо зараз, - порушила тишу Мілана і усміхнулася. Вчорашні сльози навряд чи пожаліли її макіяж, який Ніна з усією старанністю робила напередодні.

- Ти  - прекрасна! – тихо озвався Герман і потягнувся до її губ.

- Мені потрібно в душ, - швидко чмокнула його і вибралася з ліжка, завернувшись у простирадло на грецький манер. Потім зупинилася і глянула на  нього, на обличчя її лягла тінь. Від радості, яка щойно переповнювала її серце, не лишилося майже ні сліду. – Тільки не дуже хочеться те саме плаття одягати. Спробую ще раз подзвонити Ніні, щоб заїхала до матері і привезла мені одяг.

Момент був зіпсований, в очах обох відбилася гіркота зради близьких їм людей. Герман кивнув. Йому теж потрібно було зробити дзвінок і вияснити все раз і назавжди. Поки Мілана знаходилася у ванній, він одягнувся і набрав Ореста, який, нарешті, відповів на дзвінок:

- Слухаю, друже! – голос його був насторожений і винуватий, і це не пройшло повз вуха Безсмертного.

- Друже? – перепитав різко Герман, не стримавшись. – Ти впевнений у цьому? Бо я вже сумніваюся, чи ти мій друг! Наш друг! – уточнив, відбиваючи кожне слово наче молотком. – Я вимагаю пояснень!

- Де ти? Я зараз приїду, - видавив з себе Орест.

- В готелі, - гаркнув Безсмертний і відключився, кинувши у відчаї телефоном об ліжко. Той застрибав по ньому жабкою наче плаский камінець по хвилях моря, мало не скотившись на землю. Герман сів і схопив голову руками. Як пробачити таке, думав. Як? Вони ж наче брати, скрізь і завжди разом, все разом! Це ж наче собі праву руку відрізати тупим ножем – припинити з Орестом усі стосунки: і дружні, і робочі. Він хотів подивитися йому в очі, але не знав, чи зможе й глянути на нього. Чи витримає його винуватий погляд, красномовніший за будь-що?! А Герман розумів, що так і буде, відчував це. А Мілані ще гірше, її біль треба множити на два. Його дівчинка, з ніжністю згадав вчорашню ніч. Його, і більше нічия. Він уже не відпустить її, не зможе. Його почуття до неї витримані часом!

Снідала Мілана з Германом у номері, закутавшись у довгий до п’ят білосніжний халат. Ніна з хвилини на хвилину повинна була привезти їй одяг. Герман же був повністю готовий, стильний і трохи брутальний - вона досі не могла звикнути до його теперішнього образу.

Каву, гарячі круасани та омлет приніс той самий офіціант, що й чай увечері. Якщо він і здивувався, побачивши Мілану в такому вигляді, то не подав виду. Зрештою, це його робота, не помічати або ж закривати очі на деякі нюанси і примхи гостей. Проте, цей готельний екземпляр, здавалося, навпаки звертає увагу на кожну дрібницю, хоч і намагався робити це непомітно, чим сильно дратував Германа. За роки гастролей він з першого погляду розпізнавав таких слизьких працівників, тому пізніше збирався попросити у метрдотеля когось іншого для обслуговування його номеру.

Вони снідали не поспішаючи, насолоджуючись кожною хвилиною, проведеною разом, багато говорили, проте обоє уникали болючих для них тем та будь-яких планів на майбутнє, боючись знову зіпсувати мить. Ще не час! Пізніше обміркують, як їм бути далі. Він цілував її щохвилини, під будь-яким приводом намагаючись торкнутися: загорнути пасмо волосся, змахнути крихту з її губ, подати чашку, щоб потім переплести пальці рук і не відпускати більше.  А вона мліла як під променями сонця від його тепла й ніжності, вивчала заново, прагнула ще більше гарячих дотиків, дивилася йому в очі і бачила свої – живі та сяючі, і лише десь там, на глибині ховався поки що смуток.

У двері постукали, Герман ніби закам’янів, а Мілана завмерла, лихі передчуття стиснули їй серце. Безсмертний відчинив і відступив крок назад, міцно стискаючи кулаки і дивлячись з-під лоба на Ореста, що стояв в порозі, його вираз обличчя не потребував слів, усе було зрозуміло. Він пройшов всередину, прикривши двері за собою. Мілана повільно піднялася з-за столу, мало не перекинувши чашку з кавою.

- Пробачте мені, якщо зможете…, - мовив тихо.   

Не тямлячи себе від люті, з криком, Герман ударив його кулаком в ніс так, що Орест упав на підлогу, потекла кров. Він навіть не пробував захищатися. Але Безсмертному було цього мало, щоб друг спокутував провину, він замахнувся ще раз, однак крик Мілани  зупинив його.

- Не треба, благаю, не треба, - вона майже плакала, і не знала, що їй робити. Чи бігти до Ореста, рятувати його, чи заспокоювати Германа. Вважала, що побиття не вирішить проблему, і їм не стане від того легше. Їй було і жаль Ореста і в той же час груди розривало від усвідомлення того, що він знав про підлу брехню і свідомо мовчав.

- Я заслужив, заслужив…, - прохрипів Орест, витираючи рукою кров. Він сидів на землі, опираючись на стіну, в той час як Герман метався по кімнаті мов тигр у клітці. Зараз він неабияк був схожий на нього: розкуйовджене довге волосся, ніздрі роздуваються від гніву, зуби зціплені, тільки що не гарчав. Безсмертний підійшов до вікна і сперся на підвіконня, важко дихаючи, на Ореста він намагався не дивитися, інакше просто вб’є його і Мілана, яка побігла у ванну по рушник, не допоможе.