Глава 29

Хвилину Орест та Ніна ішли мовчки, чутно було лише її сопіння, вона силувалася видерти руку з напрочуд приємного тепла долоні хлопця, що впевнено тягнув її за собою. Нарешті, він зупинився і відпустив дівчину зі словами:
- Досить брикатися, не доросла ще зі мною тягатися, - Орест дійсно височів над нею мов гора, враховуючи, що Ніна була ще нижче Мілани. - Мені спілкування з тобою задоволення не приносить, кажу як є, але їм потрібно поговорити. 
- Це дуже взаємно, щоб ти знав! - Ніна стояла навпроти нього, заклавши руки в боки. - І затям... Я зі своїми 160-ма сантиметрами відпір дам, ще й який! Навіть такому довгов'язому неандертальцю як ти! Не сумнівайся! Вона продовжила іти. Орест не відставав.
- На що це ти натякаєш? -  запитав він, вони рухалися вулицею дуже швидко. - Що я не вмію себе поводити? Не вихований?
- А як назвати те, що ти схопив мене своїми клешнями і поволік?! - обурилася Ніна. - Можна було спокійно сказати про свої наміри залишити їх удвох, що, до речі, мені вкрай не подобається. 
- Моя поведінка залежить від того, з КИМ я! Второпала, про що мова? І це ТОБІ спокійно сказати? Ти ж розмовляти нормально не вмієш, по-людськи.
-  Хто б казав! - парирувала вона, голосно фиркнувши. - Певно, й не знаєш як з дівчатами поводитись, валянок.
- А де ти тут бачиш дівчат? - медовим голосом запитав Орест, щоб ще більше їй дошкулити. І театрально роззирнувся, розвівши руками. Цього вже Ніна стерпіти не могла: 
- Бо ти, солоденький, лише хлопчиків бачиш. Був би ти нормальним мужиком..., - і глузливо так посміхнулася. А тоді розвернулася і, миттю натиснувши код на дверях свого під'їзду, до якого вони підійшли, забігла у фоє. Проте не сподівалася, що Орест підставить ногу і не дасть дверям закритися, потім враз наздожене її на сходах. 
- Не так швидко, всезнайко, - гримнув він до Ніни, яка вже відкривала ключем власну квартиру, що знаходилася на другому поверсі. - Є розмова стосовно наших спільних друзів. Якщо Мілана дорога тобі, ти допоможеш мені. Це перше, - Орест нахабно зайшов за нею в квартиру-студію і зачинив за собою двері. Ніна гнівно дивилася на нього, смішно зморщивши носа. - І друге! - наблизившись, пильно подивився на дівчину, яка і не думала відступати. - Мені набридли твої натяки, що я гей. Тож доведеться тобі показати протилежне, щоб ти не сумнівалася в мені як чоловікові. 
У Ніни мало очі з орбіт не вилізли, коли він легко підхопив її і з розмаху висадив на невисокий комод праворуч від них, опинившись між її ногами. Щось упало на підлогу, та вони навіть не звернули увагу. Орест потягнув за рукави сорочки на Ніні і легко зняв, кинувши позад себе, залишив її в одному топі та джинсах. Дівчина мовчки спостерігала за його діями з легенькою посмішкою, поки що вирішивши не реагувати. Їй було цікаво, як далеко він зайде, а скромницею вона ніколи не була, то навіщо вдавати зараз. 
Його руки лягли на її ребра, великі пальці підчепили край топа і повільно потягли його вверх. Нижньої білизни він не передбачав. Орест завмер, дивлячись на невеликі груди красивої форми. 
- Що? Не зовсім горошки? - спокійно обізвалася Ніна, глумливо розтягуючи губи в посмішці, схиливши голову на бік.

Орест зрозумів запізно: те, що починалося як гра і жарт з його боку, зайшло надто далеко, а головне обернулося проти нього. Господи, як його дратувала ця дівчина, особливо ця насмішка в очах, зверхність, наче все вона краще знає за когось, хотілося стерти це з її обличчя. І ніякого сорому, сидить у розкутій позі перед ним, напівоголена, ще й глузує. В такій ситуації Орест був вперше. Вляпався, як то кажуть, по самі вуха. Дідько, але його це неабияк заводило, що було ще гірше. 
- Тут беру свої слова назад, - його голос прозвучав хрипло, руки мимоволі пестили ніжну шкіру. 
- Ти збираєшся закінчити почате, чи це тільки показовий номер і на цьому все? - брова Ніни злетіла вверх, вона кидала йому виклик. 
- Безсоромне руде стерво! - процідив крізь зуби Орест, схопивши дівчину за сідниці, з силою притягнув до себе, буквально розпластавши у себе на грудях, накрив її губи своїми. Поцілунок вийшов відвертий, грубий й трохи навіжений, хто кого вкусив перший, жоден з них не пригадав би, але губи завтра пашітимуть в обох. 
- На диван, - простогнала Ніна, розстібаючи похапцем сорочку Ореста, зовсім не турбуючись про те, що в сторони через один летять гудзики. Мало не впавши через невдало скинуте взуття, вчасно спіймавшись за стіну, він поніс її в простору кімнату, що поєднувала одночасно і кухню і вітальню. Обоє засміялися. Ще б зорієнтуватися, де той диван, подумав Орест, то було б добре.
- Не туди, бовдуре! - Ніна боляче потягнула за волосся, повертаючи його голову в потрібному напрямку, за що отримала гучного ляпаса нижче пояса. Це було більше несподівано, ніж боляче, тому у відповідь вона вкусила його за вухо, почувши вже звичне "стерво". 

Автомобіль отам! - Герман махнув рукою, вказуючи, де саме. Мілані нічого не залишалося, як прийняти пропозицію Безсмертного підвезти її. Вона могла, звичайно, показати характер і пройтися пішки чи викликати таксі, але себе не обманеш - Мілана хотіла і в той же час боялася залишатися з ним наодинці. До того ж, виправдовувала вона своє слабовілля, Орест наче й не залишив їй вибору, а ще не дуже безпечно ходити самій нічним містом, всяке може статися...
Герман відчинив двері авто і Мілана сіла на переднє сидіння. Безсмертний раптом нахилився і закинув поділ сукні, який звисав назовні, мимоволі торкнувшись її ноги. Вона мало не смикнулася від цього невинного дотику, ледь стримала свої рефлекси. Поки Герман обходив авто, гадала, навмисно це зробив чи ні?! Та коли він потягнувся, близько нахиляючись до неї, майже впритул, щоб пристебнути паском безпеки, все стало очевидно. До її дому їзди п'ять хвилин звідси. 
Він помічав реакцію дівчини, тому провокував. 
-  Змерзла? - запитав, криво посміхаючись, і провів долонею по передпліччю Мілани, де шкіра вкрилася мурашками.
- Так, прохолодно! - відповіла. Він посміхнувся ширше і завів, нарешті, двигун, включаючи обігрів салону. Дівчина видихнула. Герман увімкнув також  неголосно радіо, зазвучала та сама пісня, яка сподобалася їй, коли вона знепритомніла і прийшла до тями в його автомобілі. 
- Зроби трохи гучніше, - попросила Мілана, щоб мовчання не затягнулося, тоді їй було б ніяково. Безсмертний хотів саме перемкнути частоту, тож здивувався почувши це, в його очах запалав хитрий вогник, а на губах заграла задоволена посмішка.
- Ти ж казала, що не слухаєш Хардвей...Не моя фанатка! - не втримався підколоти. 
- Це твоя пісня? - очі Мілани округлились, а те, як вона почервоніла, було помітно і в світлі вуличних ліхтарів. - Красива, - щиро похвалила, потупивши очі.
- Так, вже кілька місяців очолює всі світові чарти, не буду скромним. Це велика заслуга нашого продюсера, - Герман вирулив з парковки на дорогу. Мілана слухала пісню і тепер, коли знала, хто співає, вловлювала знайомий тембр голосу, потайки кидаючи погляди на виконавця, що сидів зараз поруч неї. Познайомившись зі стилем водіння Безсмертного, вона не сумнівалася, що опинеться біля дому ще до того, як прозвучить останній акорд. Герман зупинився трохи вище її будинку, вимкнув двигун і повернувся до неї.
- Зігрілася? - серйозно запитав, не зводячи погляду. 
- Так, дякую, що підвіз, - Мілана потягнулася, щоб відстебнути пасок, але він не дав їй цього зробити, накривши долонею її пальці. Вона завмерла, в той час як він дивився на їхні руки. 
- Германе, мені потрібно йти, - слабо запротестувала. Він лише похитав головою, а потім підняв на неї очі. І від цього погляду в животі скрутилося все в тугий клубок, змушуючи її лише силою волі заспокоювати своє серце, що билося десь у горлі.