Глава 27

Орест встав з-за столу назустріч Мілані, і як тільки вона підійшла, підхопив дівчину, відриваючи від землі. Він міцно стиснув її в обіймах і щиро проказав:

- Я так сумував за тобою! – в грудях Мілани розлилося тепло від його слів, і хоча їх скупі повідомлення важко було назвати тією дружбою, яка існувала між ними в університеті, швидше її відлуння, проте вона відчула і зрозуміла, що Орест не став їй чужий за ці роки.

Скептичне фиркання Ніни позаду неї привернуло його увагу. Він кинув погляд на дівчину, що прийшла з Міланою, і гостра неприязнь до неї затопила його. От буває так, що люди не подобаються з першого погляду, те саме він міг сказати і про це руде непорозуміння. Пірсинг, яскравий колір волосся, що закривало пів обличчя, ззаду було коротке і відкривало тонку шию, і наче цього було мало – куций топ, що не приховував смужку блідої шкіри над поясом рваних вузьких джинсів, і зверху щось схоже на довгу сорочку в клітинку. Орест знову перевів погляд на Мілану, яка була в красивій сукні, що вдало підкреслювала її витончену, тендітну фігурку, і подумав, що вона робить в такій сумнівній компанії.

- Я теж сумувала, - мовила вона і мало не задихнулася, повітря їй забракло, зустрівшись з проймаючим наскрізь поглядом Германа, який свердлив її очима. Незмінні окуляри на лобі, стильна біла футболка, на грудях медальйон на ланцюжку, як зі сторінок модного журналу, проте сам він здавався трохи пом’ятим, наче не спав цілу ніч.

- За мною теж сумувала? – задав те саме питання Безсмертний, що й біля водопаду. Мілана зрозуміла, що навмисне, щоб дошкулити їй, поставити в незручне становище і нагадати: йому вона не сказала того, що Оресту. За ним, значить, не сумувала, виглядало це так. Його руки були стиснуті в кулаки, а сам він був похмуріше грозової хмари. Від необхідності щось відповідати її врятувала Ніна, яка нахабним чином протиснулась повз Мілану та Ореста, змірявши останнього зухвало з ніг до голови поглядом, і махнувши рукою в бік Германа типу «посувайся», з насмішкою видала:

- Аякже, - вона безпардонно всілася біля Безсмертного, буравлячи його блакитними очима. – День і ніч за тобою плакала! – відповіла глузливо, що стало всім зрозуміло про протилежне. І лише Мілана знала, що Ніна говорить правду, тільки подає її своєрідно.

Повз Орестову увагу нічого не пройшло повз: ні те, як закусила губу його подруга, ні злість і ревність друга, якому зараз погано вдавалося приховувати свої емоції.

  Оресту з Міланою нічого не залишилося, як розміститися на іншому дивані.

- Познайомтеся! - вирішила виправити свою помилку вона, намагаючись не дивитися на Германа навпроти. – Це Ніна, моя подруга.

- Герман, - Безсмертний простягнув долоню і Ніна потиснула її, проте вираз її обличчя говорив, що вона в курсі всіх останніх і навіть давніх подій між ним і Міланою. Так йому здалося, принаймні.

- Орест, - буркнув його друг, навіть не спромігшись заради ввічливості подати їй руку. Проте їхню нову знайому не так просто було збентежити, швидше навпаки.

- В курсі, - навіть не глянула на нього, натомість підняла свій рюкзак з підлоги, де кинула кілька секунд тому, покопирсавшись там, дістала чорний олівець для підведення очей, витягнула серветку з коробки на столі і поставила все це перед Германом. Хлопці дивилися на неї як на божевільну, зовсім не второпали мету її дій, а от Мілана, збагнувши, повільно опустила голову і злегка почервоніла. З її подругою так було завжди.

- Забув, як автографи давати? – грубо запитала Ніна, піднявши догори брову з кільцем. Витріщивши очі, Орест спочатку подивився на Германа, потім на Мілану, яка ніяково знизала плечима. Безсмертний засміявся, похитав головою і розмашисто підписався на серветці.

- «З любов’ю» не треба, - додала Ніна, забрала у нього серветку та олівець, і сховала в рюкзак.

- А ти мені подобаєшся, ідеш напролом, - знову розсміявся Герман. Коли він це говорив, то не лукавив, проте в Ореста мало іскри з очей не сипалися, і Безсмертний розумів чому. Увага папараці тут йому зовсім ні до чого, останнім часом вони його переслідували скрізь, створюючи проблеми.

- Не можу сказати, що це взаємно, - спокійно проказала Ніна, - але пісні твої класні.

- О, ми саме чекали твоєї оцінки Хардвей, - з сарказмом сказав Орест, який вже навіть не приховував своєї неприязні до Ніни, дивлячись на неї прищурено.

- Будь ласка, - відповіла та, відкрито насміхаючись, і підморгнула йому. Їй подобалося злити цього типа, який наче не сидів у кафе, а щойно вийшов з ділової зустрічі, лише зняв краватку та піджак. Про таких говорять «білі комірці» - доглянуті, вигладжені, прилизані суб’єкти, з якими від нудьги можна померти. Хоча цей доволі симпатичний, але дратував Ніну з першої хвилини. Хм, подумала вона, різношерста в них зібралася компанія сьогодні.  

- Може замовимо щось? – вимучено посміхнулася Мілана, вона сиділа як на голках, і радість від зустрічі з Орестом помітно спадала. Адже ця зустріч може закінчитися повною катастрофою, чого тільки коштували те, як дивився на неї Герман, всередині все завмирало від того.

Господь ніби почув її молитви і до них підійшов офіціант з меню. На деякий час запанувала тиша, усі занурилися в різноманіття страв, що пропонував заклад. Коли з вибором було покінчено, а офіціант прийняв у них замовлення, гнітючу тишу порушив Орест:

- Отже, - почав він, по черзі перезирнувшись з Германом та Міланою, - розказуйте!