Глава 26

Глава 26

Орест сидів у кріслі в одному з найдорожчих готелів міста і ліниво переглядав новини на телефоні, чекаючи, коли нарешті прокинеться Герман. Той лежав практично поперек ліжка, і судячи з усього, як упав на нього, так до цих пір й не ворухнувся. Джинси зняти він не потрудився, певно, вчора для нього це було надскладне завдання, а футболка та черевики валялися біля дверей.

Орест глянув на недешевий годинник, що охоплював його зап’ястя, майже обід. Як довго цей телепень буде ще спати, подумав, роздратовано видихнувши, і що такого сталося, що змусило його вщент напитися. Ці думки не давали спокою. Ну що ж, гарна можливість поки набрати Мілану.

Орест вийшов у вітальню, причинивши двері. Він нетерпляче слухав гудки, чекаючи, коли вона підніме трубку. Дзвонив з незнайомого номера, можливо тому не бере слухавку, адже знає Мілана лише його британський номер, з якого вони переписувалися в одному з месенджерів. Тихе «алло» викликало посмішку на його обличчі.

- Привіт, подружко! – мовив.

- Оресте? Ти? – він розсміявся, вона його впізнала. Так приємно було чути її голос.

- Я, Мілано, я, - належного здивування в її голосі Орест не почув, а це наштовхувало його на певні думки. – Хочу тебе побачити. Зустрінемось? Я в місті. Ти не проти?

-  Ні, звичайно, ні. А коли?

- Скажімо, о восьмій вечора, ми з Германом прийдемо, куди скажеш, - затамувавши подих, він чекав реакцію Мілани на свої слова. Вона довго мовчала, а потім спробувала відмовитись, посилаючись на зайнятість, проте Орест не дав їй цього зробити, фактично вирвавши у неї обіцянку зустрітися. На його аргумент про те, які важливі справи можуть бути в п’ятницю ввечері, Мілана не знайшлася, що відповісти, тим більше що вона хотіла його побачити, навіть коли для цього прийдеться терпіти важкі погляди Германа і нотації Ніни.

Орест вимкнув телефон і замислено посміхнувся, намагаючись скласти пазли воєдино. Зі спальні почувся стогін, він узяв пляшку води зі столика і увійшов, Безсмертний сидів на ліжку і тримався за голову. Вигляд у нього був жахливий, ще жахливіший був запах від випитого напередодні спиртного.

Орест розсунув штори, впускаючи яскраве сонячне світло, і відчинив двері на балкон, свіже повітря не завадить.

 - Ти моєї смерті хочеш? – просипів Герман, примружившись, і простягнув долоню. – Давай швидше. Орест кинув йому пляшку, спостерігаючи, як Безсмертний ловить її, відкручує і з жадібністю п’є. Втамувавши спрагу, Герман з полегшенням видихнув і відкинувся на спинку ліжка.

- Нічого не скажеш? – мовив Орест, схрещуючи руки на грудях.

- Дякую? – сказав Герман з питально-стверджувальною інтонацією, сумніваючись у правильності того, що хотів почути друг. – А той здоровань, що приволік мене сюди, нічого так. Відчепитися від нього я не зміг.

- На те було розраховано, - хмикнув Орест.

- Ти ж вигадав щось, чому я не ночував у батьків? Вони  хвилювалися, напевне, - Герман потер обличчя долонями, а потім загорнув розпатлане волосся назад.

- Попередив, - кивнув він, - а ти не забув, що я теж, начебто, у відпустці і не зобов’язаний розгрібати твоє лайно?

- Мій менеджер – так, а у друзів немає відпустки, - поставив йому на противагу Безсмертний і розсміявся, а потім схопився за голову, зціплюючи зуби. – Це було зайве, - простогнав.

Орест уважно подивився на Безсмертного, чекаючи продовження.

- Що? – не витримав Герман.

- Що це було вчора? Не розповіш? – тиснув він на нього, не розриваючи зорового контакту.

- Вирішив розслабитись, - знизав плечима Безсмертний і відвів погляд.

- А нашу нічну бесіду пам’ятаєш? Що говорив мені…, - не відступався Орест, намагаючись витягнути того на відверту розмову.

- Мабуть, розказував тобі байки. Вибач, - засміявся він і встав з ліжка, проте усмішка його була натягнутою, і це не сховалося від Ореста. – нічого не пам’ятаю. Мені треба терміново у душ, - кинув Герман, проте фраза, сказана другом, змусила його зупинитися біля дверей ванної кімнати:

- Я дзвонив Мілані! Домовився, щоб зустрітися. Стільки років не бачилися ж…

- У мене плани, я не можу, - глухо промовив Безсмертний, не обертаючись навіть.

- Я вже сказав, що ми прийдемо, - задоволено додав Орест, на його губах грала легка усмішка.

- І що вона? – різке коротке запитання.

- Сказала, що в неї теж інші плани, - відповів він, помічаючи, як напружується спина Германа, а через кілька секунд додав, - але потім погодилася. Я можу бути переконливим, ти знаєш.

- Знаю, - двері зачинилися. Почувся шум води.

- Отже, - вголос промовив Орест, - ви вже зустрілися. Цікаво…

- Це була погана ідея, дарма я тобі розказала, що Орест дзвонив, – тихо говорила Мілана подрузі, від якої вона очікувала іншої реакції. - Ти ж сама злилася, що я зустрічалася з Германом. Я не хочу його зараз бачити, а доведеться, бо вони прийдуть разом!

 Вони йшли у молодіжний заклад в стилі лофт, який вибрала вона і скинула адресу Оресту, до того ж добряче запізнювалися, але так було задумано Ніною.