Глава 22

Так, стоп, - сказала собі Мілана, - вони ще навіть не спробували бути разом як пара, а вона вже заздалегідь прирекла їх на провал.   

Дівчина бачила як переживав Герман: його погляди, які він красномовно кидав на неї, шукаючи зворотної відповіді в її очах, говорили за нього. Зрештою, вона була вдячна йому за тих кілька хвилин наодинці, Мілана змогла заспокоїтися і обдумати все, а від спогадів про їхній танець в животі щось солодко тягнуло, змушуючи все її тіло тріпотіти.

- Гей, принцесо! Сумуєш? – навпроти неї стояв хлопець і повільно перекидав жуйку в роті, оглядаючи Мілану з ніг до голови. Коротко, майже налисо, стрижений із поблажливою посмішкою на обличчі наче весь світ належить йому, він чекав відповідь.

- Не сумую! Все гаразд, – мовила спокійно Мілана, окинувши натовп поглядом, чи не йдуть Орест з Германом, і полізла за телефоном у сумочку, даючи зрозуміти, що не зацікавлена у настирному кавалері.  

- А я думаю, навпаки, - не здавався її шанувальник, спираючись однією рукою на столик, а іншою на спинку дивана, де сиділа дівчина, схиляючи своє обличчя до неї. Їй стало незатишно від такої фамільярності зовсім незнайомої людини. Від хлопця несло міцним алкоголем і Мілана, ледве поборовши відразу, заговорила, намагаючись здихатися його:

- Компанія мені не потрібна, дякую! – у її голосі відчувався крижаний холод, не зважаючи на ввічливість. На жаль, слова дівчини ніяк не вплинули на нахабу, а від його злої усмішки і взагалі стало трохи лячно, особливо, коли він схопив її руку.

- Принцеса у нас горда, виявляється! – противно засміявся. – Дозвольте один танець Вашому підданому, - він поклонився, блазнюючи.

- Відпусти, - обурилася Мілана і гнівно подивилася на нього, - інакше пошкодуєш!

– Корчиш з себе недоторку?! – його очі блиснули недобре. – Що ж така мила тендітна дівчинка зробить мені? Хоча в мене є певні думки…, - хлопець провів по її губах великим пальцем, не приховуючи вже свого хтивого погляду.

- Я тут не сама! – викрикнула Мілана, сіпнувшись назад і з силою витерла тильною стороною долоні рота, мимоволі скривилася від огиди. – З друзями!

- І де ж вони? – з насмішкою розтягнув слова бритоголовий, як Мілана охрестила його про себе, і розвів руками. Вона і сама хотіла б знати, де вони,  видно, що сам цей недоумок від неї не відчепиться.

 - Зараз мій хлопець підійде і краще тобі зникнути геть! – з викликом промовила вона, посуваючись на середину дивану, що йшов півкругом навколо столу, подалі від його смердючого дихання. – Він боксер, тож тобі буде непереливки, коли він зробить з тебе котлету. Жодного спарингу не програв. А ще майстер спорту з карате, - Мілана брехала і молилася, щоб він, нарешті, залишив її у спокої. Через музику їхнього діалогу ніхто не чув, тож збоку це виглядало так, ніби її наполегливо запрошують на танець.  Він навис над нею, шкірячи зуби, і зухвало потягнув за лікоть до себе:

- Ого! Тоді ми пропустимо танець і перейдемо швиденько до більш приємної справи. Іди-но зі мною!

 Мілана намагалася вирвати руку, безрезультатно. Ще трохи і він витягне її з-за столика.

- Відпусти її! Негайно! – голос Германа викликав таке полегшення в неї, що вона мало не заплакала. Але він був сам, невже не знайшов Ореста?! Бритоголовий розвернувся до Безсмертного, відпускаючи її.

- Ти ба! – єхидно хмикнув. – У мене вже піджилки трусяться, - і зареготав. – Оцей здохляк і є твій боксер і майстер спорту? Візуально худорлявий Герман дуже програвав накачаному молодику. Мілана завмерла, помітивши, як змінилося обличчя друга. Наступної секунди він заїхав тому кулаком у носа. Бритоголовий не очікував удару, тож повалився на стіл, змітаючи на підлогу коктейль і розбиваючи пляшки та келихи, скло посипалося в різні боки, в тому числі на сукню Мілани, яка з жаху вскочила на ноги. Навколо них вже починав збиратися натовп цікавих та охочих до видовищ.

- Не смій її чіпати! – застеріг Безсмертний, спопеляючи поглядом суперника, він не тямив себе від люті, що хтось посмів лізти до його Мілки. І він теж хороший, залишив її саму в такому місці.

Мілана хотіла вийти з-за столу подалі від бритоголового, зараз у неї було одне бажання – сховатися на грудях у Германа, щоб він її заспокоїв так, як тільки він може, проте все сталося так швидко, вона не встигла й рота відкрити. Ось в руці покидька блиснула горловина розбитої пляшки з-під пива, а за мить по білосніжній сорочці Безсмертного на животі розпливається червона пляма, що зловісно мерехтить у вогнях клубу.

У Мілани скувало все тіло, їй здавалося вона біжить до Германа, а насправді не робить й кроку, відкриває рота, щоб покликати на допомогу – і ні пари з вуст, так буває уві сні часто. Ти намагаєшся щось зробити, когось наздогнати, завадити чомусь, а не можеш, і це повне безсилля лякає тебе настільки, що ти прокидаєшся в холодному поту. Але зараз це не сон, вона спостерігає як біжить у натовп і зникає з виду їх кривдник, і ніхто не перешкоджає йому, як повз них біжить охорона, а кілька людей, що стоять найближче до Германа, підхоплюють його і опускають на диван, а він дивиться на неї і очі його повільно закриваються. І тоді Мілана наче відмирає, реальність повільно доходить до неї і пазурі страху гостро впиваються в її серце.