Глава 18

Безсмертний змусив себе відвести погляд і опустити голову, щоб не дивитися на неї. Тепер він розумів, наскільки це була погана ідея, залізти разом під водопад. У них і так все складно, а тут ще й це.

- Ти можеш взяти мою футболку, якщо хочеш, - запропонував Герман Мілані, яка вже вибралася з води і, обернувшись, викручувала волосся.

 - Ти жартуєш? – буркнула вона, розправляючи мокру сукню, - Ще не вистачало, щоб мене тут напівголу побачили мої студенти. Це ж не пляж, кинула очима навколо.

- Я мав на увазі, щоб ти використала її як рушник.

- О, справді?! – вона повернулася і глянула на нього через плече. Герман стояв неподалік, підставивши обличчя сонцю і мружився від задоволення як кіт на призьбі, тоді, коли у неї зуб на зуб не попадав від холоду. Мілана підхопила його футболку і витерла спочатку обличчя, потім шию, робила це повільно: хотілося якнайдовше вдихати його аромат, що діяв на неї подібно афродизіаку. Вона промокнула сукню, викручувати поділ не взялася, бо тоді навряд зможе показатися в ній серед людей, тканина безбожно помнеться. Не знаючи, що далі робити з футболкою, Мілана прикрила нею груди і повернулася до Германа:

- Дякую! Але це не означає, що я не серджуся на тебе, - мовила з натиском. – Я планувала лише намочити ноги і ні в якому разі усю себе. Що ти собі думав?

- Що буде весело, - Безсмертний відкрив одне око і глянув на Мілану, його брови полізли вгору і він розсміявся. – Так і до вечора не просохне, якщо ти будеш використовувати футболку як ширму. Тим більше, що я вже все бачив, - Герман підморгнув, і отримав тією ж футболкою  по грудях, а перехопивши її, закинув на плече. 

Якби вона зараз бачила вираз обличчя свого друга, то б зрозуміла, що тому зовсім невесело, він поїдав її очима і намагався глибоко дихати, щоб заспокоїтись.

- Ще й знущається, - Мілана вже обернулася знову спиною до нього, щоб не витріщатися на його торс, на шиї у нього висіло кілька ланцюжків з підвісками, що теж притягували погляд. Дивно, але ці прикраси зовсім не применшували його мужності, а навіть навпаки, підкреслювали її. І навіть кілька перстнів на пальцях додавали йому якоїсь грубої харизми. На комусь іншому це б виглядало смішно і безглуздо, але на ньому…   

Мілана розпустила волосся, щоб швидше просохло, розтріпала його руками. Добре, хоч тремтіти перестала, та ненадовго. Відчула як Безсмертний  стоїть позаду, надто близько, і просушує імпровізованим рушником їй обережно волосся, щоб бодай не потягнути і не зробити боляче. І знову всередині це дивне відчуття, наче все стискається і завмирає, а легені починають горіти, тому що в такі моменти їй, Мілані, варто б нагадувати, як відкривати рота і впускати повітря.

- Не шкода річ? – запитала тихо, трохи опанувавши себе. – Дорога, мабуть…

- Це лише річ, - відповів так само тихо, волосся він тепер торкався руками, пропускаючи м’які завитки крізь пальці, а Мілана мліла від цих дотиків, щоразу стримуючи себе, аби не відкинутись назад спиною, на його широкі гарячі груди  і пустити все на самоплив. Як тільки ця думка осіла у неї в голові, одразу прийшла інша, а точніше спогади – страждання, які вона пережила через нього. І всю магію моменту наче рукою зняло, її тіло напружилося і він це відчув.

- Досить, - різко видихнула, - вже майже просохло. Волосся й справді почало підсихати, як і сукня на ній, сонце палило нещадно, тож білизна так чітко вже не виділялася, хоча й була вогка, і Мілана безбоязно могла постати перед людьми. Вона повернулася і глянула на Германа. – На відміну від твоїх штанів.

- Вони темні, не помітно, - через те, що Безсмертний якраз одягав футболку, вигляд в якої був не дуже, враховуючи, що використовували її як рушник, голос його звучав приглушено. Тільки тепер, коли Герман підняв руки догори, а Мілана глянула на нього уважно без страху бути застуканою на гарячому, вона помітила татуювання в нього на боці: це було сплетіння нотного стану, грифу гітари, шнура з мікрофоном та троянд, що виглядало досить гармонійно і напрочуд красиво. Чому все те, що раніше вона вважала проявами марнославства, у цьому чоловікові не відштовхувало її, а приваблювало?! Не задумуючись, що робить, вона провела повільно нігтем по татуюванню, яке починалося під пахвою і тягнулось майже до самого поясу джинсів.

Герман застиг, тримаючи краї футболки на рівні грудей і не стягуючи її до низу, він тим самим дозволив Мілані вивчати його. Її дотик горів у нього на шкірі, Безсмертний не міг поворухнутися, усі його відчуття сконцентрувалися в тому місці, де вона ніжно, ледь торкаючись, проводила рукою по його малюнку.

- Ти зробив татуювання, - видала мов під гіпнозом, відсмикуючи руку назад і ніби соромлячись скоєного. – Красиве. На її обличчі відбилися розчарування й гіркота.

Червень 2012 року…

- Що саме ти хочеш, Мілко? – звернувся Герман до Мілани, яка зі скрупульозною прискіпливістю роздивлялася вітрину тату-салону, де було вивішано ескізи та фото моделей.

- М-м, не знаю, щось ненав’язливе, - задумалася, -  маленьке і красиве, - провела пальцем по склу, очі її загорілись. – Як тобі ця? Мілана показала на троянду, яка була виконана в мінімалістичному стилі: вигнуте дугою стебло, ніжні пелюстки і гострі шипи.

- Мені подобається, - кивнув Безсмертний, - але може подивимося на те, що нам майстер запропонує. Вибір у нього досить великий.